25 до 25:
молоді
та зухвалі
Конкурс для журналістів/ок, редакторів/ок, медіаменеджерів/ок
Про конкурс
В українському медіасередовищі існує багато премій та професійних відзнак для досвідчених журналістів/ок і медіаменеджерів/ок. Водночас молоді фахівці/чині, які лише починають свій професійний шлях, рідко отримують публічне визнання — навіть якщо вже створюють помітні медійні проєкти, експериментують із новими форматами або впливають на розвиток своїх редакцій і громад.
Конкурс «25 до 25: Молоді та зухвалі» покликаний підсвітити нове покоління українських медійників/ць — тих, хто вже сьогодні формує майбутнє журналістики.
ЙОГО МЕТА:
підтримати молодих медійників/ць на початку їхньої кар’єри;
підтримати молодих медійників/ць на початку їхньої кар’єри;
підтримати молодих медійників/ць на початку їхньої кар’єри;
відкрити нові імена в українській журналістиці;
сприяти формуванню спільноти молодих
медіапрофесіоналів/ок;
підсилити зв’язки між редакціями, незалежними медіа та новим поколінням журналістів/ок.
Вперше Media Development Foundation організував Конкурс у 2023 році. Пригадати, як це було, можна через добірку фотографій із церемонії нагородження.
За результатами відбору формується список 25 молодих медійників/ць, які увійдуть до рейтингу «25 до 25». Кожен і кожна із фіналістів/ок:
Отримує публікацію про свою діяльність на цьому лендингу
Стає частиною спільноти та списку «25 до 25»
Отримує подарунки від партнерів/ок
Отримує запрошення на церемонію нагородження
Умови відбору
Відбір учасників/ць Конкурсу відбуватиметься у два етапи за участі незалежної конкурсної комісії, до якої входять медіапрофесіонали/ки, редактори/ки та медіаменеджери/ки.
Процес відбору базується на таких принципах:
прозорість критеріїв оцінювання;
рівні умови для всіх кандидатів/ок;
незалежність оцінювання;
уникнення конфлікту інтересів.
Члени/кині конкурсної комісії не беруть участі в оцінюванні кандидатів/ок, з якими мають прямий професійний або особистий зв’язок.
Етап 1
Формування довгого списку
Після завершення Open call конкурсна комісія переглядає всі подані заявки. Кожен член та членкиня журі оцінює кандидатів/ок за кількома критеріями за шкалою від 1 до 5 балів. Зокрема, на оцінку впливає:
якість і професійність роботи;
вплив матеріалів або медійних проєктів;
інноваційність та роботу з новими форматами.
Після завершення оцінювання формується довгий список кандидатів/ок із найвищим середнім балом.
Етап 2
Визначення фіналістів/ок
Кандидати/ки з довгого списку заповнюють коротку додаткову анкету та надсилають відеовізитівку тривалістю до однієї хвилини, в якій розповідають про свою роботу в медіа і про те, чому його або її діяльність є важливою для медіасередовища. Термін заповнення форми — до 5 днів.
На цьому етапі конкурсна комісія оцінює кандидатів/ок за критеріями:
Усвідомленість ролі
Розуміння кандидатом/кою своєї ролі в медіасередовищі та тем, з якими він чи вона працює.
Потенціал подальшого впливу
Можливість подальшого розвитку діяльності кандидата/ки та її значення для медіасфери.
Після повторного оцінювання конкурсна комісія формує фінальний список переможців/ниць.
Фінал
У випадку рівності балів конкурсна комісія може провести додаткове обговорення кандидатів/ок. Остаточний список затверджується рішенням конкурсної комісії.
25 переможців/ниць Конкурсу будуть оголошені на цьому лендингу та під час церемонії нагородження. Їхні історії та професійні досягнення будуть представлені як приклади нового покоління українських медійників/ць.
Конкурсна комісія
Максим Опанасенко
Редактор проєктів Bihus.Info
Детальніше
Аліна Полякова
Журналістка, редакторка англомовної версії «Української правди», програмна директорка Школи журналістики «УП»
Детальніше
Георгій Шабаєв
Журналіст-розслідувач проєкту «Схеми» (Радіо Свобода)
Детальніше
Сергій Нікітенко
Головний редактор онлайн-медіа «МОСТ»
Детальніше
Юлія Сухаревська
Керівниця відділу комунікацій Transparency International Ukraine
Детальніше
Яна Корнійчук
Журналістка-розслідувачка «Слідства.Інфо»
Детальніше
Юлія Тимошенко
Очільниця Ukraïner
Детальніше
Валерій Болган
Головний редактор медіа «Інтент»
Детальніше
Сергій Шевчук
Заступник головного редактора Forbes Ukraine
Детальніше
Христина Гаврилюк
Головна продюсерка «Суспільне Новини»
Детальніше
Катерина Жуліна
Виконавча продюсерка Суспільного Мовлення
Детальніше
Тарас Прокопишин
CEO The Ukrainians Media
Детальніше
Юлія Суркова
Журналістка та продюсерка
Детальніше
Тетяна Овдієнко
Головна редакторка інформаційно-аналітичного мовлення Радіо Свобода
Детальніше
Лавреати
Валерія Павленко
Ведуча, менеджерка YouTube-каналу Texty.org.ua, журналістка проєкту «Культуримо» на YouTube-каналі «Суспільне Культура»
Говорити про складне так, щоб це було справді цікаво.
«Ти — танк, тож при, як танк», — цю фразу Валерія чула від мами з дитинства. Сьогодні вона називає її своїм професійним кредо: рухатися вперед, навіть коли складно, не боятися нових форматів і братися за амбітні виклики. Ще у школі Валерія мала, як сама каже, загострене відчуття справедливості. Вона дискутувала з учителями й однокласниками, ставила під сумнів інформацію, порушувала питання рівності та прав людини. Тоді зрозуміла, що хоче працювати у сфері, де можна впливати на суспільство. «Зрештою, обрала журналістику, бо люблю писати», — пояснює Валерія.
Сьогодні вона працює в Texty.org.ua, де фактично перезапустила напрям YouTube. Коли Валерія почала працювати з каналом, там було близько 650 підписників; зараз — понад 14 тисяч, понад мільйон переглядів і десятки тисяч постійних глядачів. «Завдяки YouTube ми змогли знайти нову аудиторію для наших проєктів. Але найбільше я пишаюся тим, що величезну частку роботи виконую сама», — розповідає журналістка.
До 2025 року вона працювала переважно з великими аналітичними текстами та репортажами. Один із її матеріалів — про роботу громадського транспорту під час повітряних тривог — став прикладом реального журналістського впливу: після публікації в Києві скасували обмеження на рух транспорту під час тривог. А своєю найбільшою професійною гордістю Валерія називає проєкт «Зайди, якщо зможеш». Саме вона запітчила ідею та працювала над репортажною частиною, досліджуючи тему доступності міського простору.
Паралельно Валерія працює журналісткою та ведучою програми «Культуримо» на «Суспільне Культура». Її випуск про те, як попкультура формує образ жінки, став найпопулярнішим відео проєкту в 2025 році.
Валерія каже: «Я хочу робити контент, який може конкурувати за увагу і щоб у цій конкуренції вигравали не лише блогери, а й професійні медіа, які працюють за стандартами». Її головна мотивація — реакція аудиторії та відчуття, що журналістика справді має імпакт.
Валерія не любить загадувати наперед, бо її професійний шлях уже не раз виявлявся більш непередбачуваним, ніж будь-який кар’єрний план. Натомість вона зосереджена на головному: освоювати нові відеоформати, вивчати логіку платформ і шукати мову, якою складна журналістика звучатиме переконливо для сучасної аудиторії.
Валерія Павленко
Ведуча, менеджерка YouTube-каналу Texty.org.ua, журналістка проєкту «Культуримо» на YouTube-каналі «Суспільне Культура»
Говорити про складне так, щоб це було справді цікаво.
«Ти — танк, тож при, як танк», — цю фразу Валерія чула від мами з дитинства. Сьогодні вона називає її своїм професійним кредо: рухатися вперед, навіть коли складно, не боятися нових форматів і братися за амбітні виклики. Ще у школі Валерія мала, як сама каже, загострене відчуття справедливості. Вона дискутувала з учителями й однокласниками, ставила під сумнів інформацію, порушувала питання рівності та прав людини. Тоді зрозуміла, що хоче працювати у сфері, де можна впливати на суспільство. «Зрештою, обрала журналістику, бо люблю писати», — пояснює Валерія.
Сьогодні вона працює в Texty.org.ua, де фактично перезапустила напрям YouTube. Коли Валерія почала працювати з каналом, там було близько 650 підписників; зараз — понад 14 тисяч, понад мільйон переглядів і десятки тисяч постійних глядачів. «Завдяки YouTube ми змогли знайти нову аудиторію для наших проєктів. Але найбільше я пишаюся тим, що величезну частку роботи виконую сама», — розповідає журналістка.
До 2025 року вона працювала переважно з великими аналітичними текстами та репортажами. Один із її матеріалів — про роботу громадського транспорту під час повітряних тривог — став прикладом реального журналістського впливу: після публікації в Києві скасували обмеження на рух транспорту під час тривог. А своєю найбільшою професійною гордістю Валерія називає проєкт «Зайди, якщо зможеш». Саме вона запітчила ідею та працювала над репортажною частиною, досліджуючи тему доступності міського простору.
Паралельно Валерія працює журналісткою та ведучою програми «Культуримо» на «Суспільне Культура». Її випуск про те, як попкультура формує образ жінки, став найпопулярнішим відео проєкту в 2025 році.
Валерія каже: «Я хочу робити контент, який може конкурувати за увагу і щоб у цій конкуренції вигравали не лише блогери, а й професійні медіа, які працюють за стандартами». Її головна мотивація — реакція аудиторії та відчуття, що журналістика справді має імпакт.
Валерія не любить загадувати наперед, бо її професійний шлях уже не раз виявлявся більш непередбачуваним, ніж будь-який кар’єрний план. Натомість вона зосереджена на головному: освоювати нові відеоформати, вивчати логіку платформ і шукати мову, якою складна журналістика звучатиме переконливо для сучасної аудиторії.
Валерія Павленко
Ведуча, менеджерка YouTube-каналу Texty.org.ua, журналістка проєкту «Культуримо» на YouTube-каналі «Суспільне Культура»
Говорити про складне так, щоб це було справді цікаво.
«Ти — танк, тож при, як танк», — цю фразу Валерія чула від мами з дитинства. Сьогодні вона називає її своїм професійним кредо: рухатися вперед, навіть коли складно, не боятися нових форматів і братися за амбітні виклики. Ще у школі Валерія мала, як сама каже, загострене відчуття справедливості. Вона дискутувала з учителями й однокласниками, ставила під сумнів інформацію, порушувала питання рівності та прав людини. Тоді зрозуміла, що хоче працювати у сфері, де можна впливати на суспільство. «Зрештою, обрала журналістику, бо люблю писати», — пояснює Валерія.
Сьогодні вона працює в Texty.org.ua, де фактично перезапустила напрям YouTube. Коли Валерія почала працювати з каналом, там було близько 650 підписників; зараз — понад 14 тисяч, понад мільйон переглядів і десятки тисяч постійних глядачів. «Завдяки YouTube ми змогли знайти нову аудиторію для наших проєктів. Але найбільше я пишаюся тим, що величезну частку роботи виконую сама», — розповідає журналістка.
До 2025 року вона працювала переважно з великими аналітичними текстами та репортажами. Один із її матеріалів — про роботу громадського транспорту під час повітряних тривог — став прикладом реального журналістського впливу: після публікації в Києві скасували обмеження на рух транспорту під час тривог. А своєю найбільшою професійною гордістю Валерія називає проєкт «Зайди, якщо зможеш». Саме вона запітчила ідею та працювала над репортажною частиною, досліджуючи тему доступності міського простору.
Паралельно Валерія працює журналісткою та ведучою програми «Культуримо» на «Суспільне Культура». Її випуск про те, як попкультура формує образ жінки, став найпопулярнішим відео проєкту в 2025 році.
Валерія каже: «Я хочу робити контент, який може конкурувати за увагу і щоб у цій конкуренції вигравали не лише блогери, а й професійні медіа, які працюють за стандартами». Її головна мотивація — реакція аудиторії та відчуття, що журналістика справді має імпакт.
Валерія не любить загадувати наперед, бо її професійний шлях уже не раз виявлявся більш непередбачуваним, ніж будь-який кар’єрний план. Натомість вона зосереджена на головному: освоювати нові відеоформати, вивчати логіку платформ і шукати мову, якою складна журналістика звучатиме переконливо для сучасної аудиторії.
Анастасія Морозова
Журналістка даних та розслідувань «Кордон.Медіа»
Створювати продукт, що має відчутну інституційну цінність для медіа та реально впливає на розвиток громади.
Для Анастасії журналістика не просто професія, а спосіб мислення. Вона вміє бачити систему там, де інші бачать лише інформаційний шум. Свою кар’єру починала на сумському телеканалі, потім навчалася у Польщі та Нью-Йорку.
У «Кордон.Медіа» Анастасія працює над розслідуваннями витрат бюджетних коштів, аналізує тендери, закупівлі та фінансові потоки. Вона бачить за цифрами системні порушення та пояснює простими словами складні процеси. У 2023 році медійниця запустила дата-департамент з нуля, щоб поєднати розслідувальну журналістику, OSINT і роботу з відкритими даними. Одним із результатів цього напряму став унікальний для регіону проєкт «Супутник»: на основі супутникових знімків команда досліджує руйнування на прикордонних територіях унаслідок війни.
«Продукти, які ми створюємо, є унікальними для регіону. Зокрема, ми реалізували проєкт, у якому на основі супутникових знімків досліджуємо руйнування на прикордонних територіях унаслідок війни», — пояснює журналістка.
У межах відділу Анастасія також залучає фінансування, будує партнерства і впроваджує нові інструменти — зокрема, налагодила співпрацю з Planet Labs.
«Я не лише генерую ідеї та пишу матеріали, а й беру участь у залученні грантового фінансування та організовую роботу відділу. Я хочу привнести свій міжнародний досвід роботи на Сумщину, адже мої розслідування мають реальний вплив», — зазначає медійниця.
За матеріалами Анастасії Морозової відкривають кримінальні провадження, компанії потрапляють під санкції, а герої публікацій — у поле зору правоохоронців. Наприклад, після розслідування земельних схем, суд зобов’язав повернути ділянки громаді. Паралельно журналістка працює в міжнародних проєктах і досліджує вплив Росії на Європу: від обходу санкцій до шпигунських мереж. У 2022 році її роботи отримали нагороди, зокрема Grand Press Digital та Press Club Polska, за інноваційні формати сторителінгу, а також потрапляли до шортлистів європейських премій.
Анастасія також ділиться досвідом. Вона навчає студентів і журналістів, розробляє програми з OSINT і виступає на міжнародних конференціях. Її по-справжньому мотивує можливість впливати на рішення в суспільстві, викривати системні проблеми і робити так, щоб складні й часто приховані процеси ставали видимими для громадськості.
«Я вірю, що регіональна журналістика може бути такою ж сильною, незалежною та якісною, як загальнонаціональні та світові медіа. І в «Кордон.Медіа» я не просто про це говорю, а щодня доводжу своєю роботою», — ділиться Морозова.
Анастасія Морозова
Журналістка даних та розслідувань «Кордон.Медіа»
Створювати продукт, що має відчутну інституційну цінність для медіа та реально впливає на розвиток громади.
Для Анастасії журналістика не просто професія, а спосіб мислення. Вона вміє бачити систему там, де інші бачать лише інформаційний шум. Свою кар’єру починала на сумському телеканалі, потім навчалася у Польщі та Нью-Йорку.
У «Кордон.Медіа» Анастасія працює над розслідуваннями витрат бюджетних коштів, аналізує тендери, закупівлі та фінансові потоки. Вона бачить за цифрами системні порушення та пояснює простими словами складні процеси. У 2023 році медійниця запустила дата-департамент з нуля, щоб поєднати розслідувальну журналістику, OSINT і роботу з відкритими даними. Одним із результатів цього напряму став унікальний для регіону проєкт «Супутник»: на основі супутникових знімків команда досліджує руйнування на прикордонних територіях унаслідок війни.
«Продукти, які ми створюємо, є унікальними для регіону. Зокрема, ми реалізували проєкт, у якому на основі супутникових знімків досліджуємо руйнування на прикордонних територіях унаслідок війни», — пояснює журналістка.
У межах відділу Анастасія також залучає фінансування, будує партнерства і впроваджує нові інструменти — зокрема, налагодила співпрацю з Planet Labs.
«Я не лише генерую ідеї та пишу матеріали, а й беру участь у залученні грантового фінансування та організовую роботу відділу. Я хочу привнести свій міжнародний досвід роботи на Сумщину, адже мої розслідування мають реальний вплив», — зазначає медійниця.
За матеріалами Анастасії Морозової відкривають кримінальні провадження, компанії потрапляють під санкції, а герої публікацій — у поле зору правоохоронців. Наприклад, після розслідування земельних схем, суд зобов’язав повернути ділянки громаді. Паралельно журналістка працює в міжнародних проєктах і досліджує вплив Росії на Європу: від обходу санкцій до шпигунських мереж. У 2022 році її роботи отримали нагороди, зокрема Grand Press Digital та Press Club Polska, за інноваційні формати сторителінгу, а також потрапляли до шортлистів європейських премій.
Анастасія також ділиться досвідом. Вона навчає студентів і журналістів, розробляє програми з OSINT і виступає на міжнародних конференціях. Її по-справжньому мотивує можливість впливати на рішення в суспільстві, викривати системні проблеми і робити так, щоб складні й часто приховані процеси ставали видимими для громадськості.
«Я вірю, що регіональна журналістика може бути такою ж сильною, незалежною та якісною, як загальнонаціональні та світові медіа. І в «Кордон.Медіа» я не просто про це говорю, а щодня доводжу своєю роботою», — ділиться Морозова.
Анастасія Морозова
Журналістка даних та розслідувань «Кордон.Медіа»
Створювати продукт, що має відчутну інституційну цінність для медіа та реально впливає на розвиток громади.
Для Анастасії журналістика не просто професія, а спосіб мислення. Вона вміє бачити систему там, де інші бачать лише інформаційний шум. Свою кар’єру починала на сумському телеканалі, потім навчалася у Польщі та Нью-Йорку.
У «Кордон.Медіа» Анастасія працює над розслідуваннями витрат бюджетних коштів, аналізує тендери, закупівлі та фінансові потоки. Вона бачить за цифрами системні порушення та пояснює простими словами складні процеси. У 2023 році медійниця запустила дата-департамент з нуля, щоб поєднати розслідувальну журналістику, OSINT і роботу з відкритими даними. Одним із результатів цього напряму став унікальний для регіону проєкт «Супутник»: на основі супутникових знімків команда досліджує руйнування на прикордонних територіях унаслідок війни.
«Продукти, які ми створюємо, є унікальними для регіону. Зокрема, ми реалізували проєкт, у якому на основі супутникових знімків досліджуємо руйнування на прикордонних територіях унаслідок війни», — пояснює журналістка.
У межах відділу Анастасія також залучає фінансування, будує партнерства і впроваджує нові інструменти — зокрема, налагодила співпрацю з Planet Labs.
«Я не лише генерую ідеї та пишу матеріали, а й беру участь у залученні грантового фінансування та організовую роботу відділу. Я хочу привнести свій міжнародний досвід роботи на Сумщину, адже мої розслідування мають реальний вплив», — зазначає медійниця.
За матеріалами Анастасії Морозової відкривають кримінальні провадження, компанії потрапляють під санкції, а герої публікацій — у поле зору правоохоронців. Наприклад, після розслідування земельних схем, суд зобов’язав повернути ділянки громаді. Паралельно журналістка працює в міжнародних проєктах і досліджує вплив Росії на Європу: від обходу санкцій до шпигунських мереж. У 2022 році її роботи отримали нагороди, зокрема Grand Press Digital та Press Club Polska, за інноваційні формати сторителінгу, а також потрапляли до шортлистів європейських премій.
Анастасія також ділиться досвідом. Вона навчає студентів і журналістів, розробляє програми з OSINT і виступає на міжнародних конференціях. Її по-справжньому мотивує можливість впливати на рішення в суспільстві, викривати системні проблеми і робити так, щоб складні й часто приховані процеси ставали видимими для громадськості.
«Я вірю, що регіональна журналістика може бути такою ж сильною, незалежною та якісною, як загальнонаціональні та світові медіа. І в «Кордон.Медіа» я не просто про це говорю, а щодня доводжу своєю роботою», — ділиться Морозова.
Ангеліна Страшкулич
Політична оглядачка інтернет-видання «Українська правда»
Можливість перетворювати слова в реальну допомогу — найприємніший імпакт для мене.
«Я часто забуваю про свій вік, адже понад п’ять років у журналістиці відчувається як щонайменше 15. Можливо, саме завдяки перемозі в Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» я нарешті запам’ятаю, що мені всього 23. Я з другого курсу університету почала працювати повний робочий день. Відтоді на всі свята родичі й друзі бажають мені знайти work-life balance, але я вперто обираю work», — розповідає Ангеліна.
Медійниця прийшла в журналістику у 17 років, хоча батьки мріяли бачити доньку юристкою. Почала працювати позаштатною кореспонденткою в «Укрінформі», де писала новини на суспільно-політичні теми. Згодом стала парламентською кореспонденткою, а вже у 2023 році очолила «Головну редакцію оперативної інформації», керуючи командою майже двох десятків журналістів. Попри управлінську роль, продовжувала писати тексти і працювати «в полі». Із 2024 року почала працювати в «Українській правді». За два роки тут вона написала майже 80 текстів та була відзначена Подякою Голови ВРУ Руслана Стефанчука.
Ангеліна наділена гострим почуттям справедливості — чимало її матеріалів присвячено проблемам у ЗСУ: від прогалин у мобілізації до корупції у військових підрозділах. Вона переконана: «Злочини в армії не мають залишатися безкарними, а війна не може бути індульгенцією для тих, хто порушує закон». Роботи, якими вона справді пишається, — це розслідування про зловживання у військових бригадах та матеріали про політичні процеси в країні. Резонансна публікація про 211-ту понтонно-мостову бригаду призвела до відсторонення командира, службових перевірок та оголошення підозр. Окрім інституційного впливу, її тексти мають прямий ефект для військових. Після публікацій читачі донатять підрозділам, а великі збори закриваються завдяки історіям героїв. Сама журналістка називає це одним із найважливіших результатів роботи: «Вдячність військових — моє головне досягнення».
Ангеліна переконана, що сила українських медіа в незалежності та здатності протистояти тиску — як з боку влади, так і в умовах війни. Вона планує розвиватися в розслідувальній журналістиці, працювати з чутливими темами у війську і політиці та посилювати вплив своїх матеріалів. Її мотивує можливість змінювати ситуації через тексти і підтримувати тих, про кого вона пише
Ангеліна Страшкулич
Політична оглядачка інтернет-видання «Українська правда»
Можливість перетворювати слова в реальну допомогу — найприємніший імпакт для мене.
«Я часто забуваю про свій вік, адже понад п’ять років у журналістиці відчувається як щонайменше 15. Можливо, саме завдяки перемозі в Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» я нарешті запам’ятаю, що мені всього 23. Я з другого курсу університету почала працювати повний робочий день. Відтоді на всі свята родичі й друзі бажають мені знайти work-life balance, але я вперто обираю work», — розповідає Ангеліна.
Медійниця прийшла в журналістику у 17 років, хоча батьки мріяли бачити доньку юристкою. Почала працювати позаштатною кореспонденткою в «Укрінформі», де писала новини на суспільно-політичні теми. Згодом стала парламентською кореспонденткою, а вже у 2023 році очолила «Головну редакцію оперативної інформації», керуючи командою майже двох десятків журналістів. Попри управлінську роль, продовжувала писати тексти і працювати «в полі». Із 2024 року почала працювати в «Українській правді». За два роки тут вона написала майже 80 текстів та була відзначена Подякою Голови ВРУ Руслана Стефанчука.
Ангеліна наділена гострим почуттям справедливості — чимало її матеріалів присвячено проблемам у ЗСУ: від прогалин у мобілізації до корупції у військових підрозділах. Вона переконана: «Злочини в армії не мають залишатися безкарними, а війна не може бути індульгенцією для тих, хто порушує закон». Роботи, якими вона справді пишається, — це розслідування про зловживання у військових бригадах та матеріали про політичні процеси в країні. Резонансна публікація про 211-ту понтонно-мостову бригаду призвела до відсторонення командира, службових перевірок та оголошення підозр. Окрім інституційного впливу, її тексти мають прямий ефект для військових. Після публікацій читачі донатять підрозділам, а великі збори закриваються завдяки історіям героїв. Сама журналістка називає це одним із найважливіших результатів роботи: «Вдячність військових — моє головне досягнення».
Ангеліна переконана, що сила українських медіа в незалежності та здатності протистояти тиску — як з боку влади, так і в умовах війни. Вона планує розвиватися в розслідувальній журналістиці, працювати з чутливими темами у війську і політиці та посилювати вплив своїх матеріалів. Її мотивує можливість змінювати ситуації через тексти і підтримувати тих, про кого вона пише
Ангеліна Страшкулич
Політична оглядачка інтернет-видання «Українська правда»
Можливість перетворювати слова в реальну допомогу — найприємніший імпакт для мене.
«Я часто забуваю про свій вік, адже понад п’ять років у журналістиці відчувається як щонайменше 15. Можливо, саме завдяки перемозі в Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» я нарешті запам’ятаю, що мені всього 23. Я з другого курсу університету почала працювати повний робочий день. Відтоді на всі свята родичі й друзі бажають мені знайти work-life balance, але я вперто обираю work», — розповідає Ангеліна.
Медійниця прийшла в журналістику у 17 років, хоча батьки мріяли бачити доньку юристкою. Почала працювати позаштатною кореспонденткою в «Укрінформі», де писала новини на суспільно-політичні теми. Згодом стала парламентською кореспонденткою, а вже у 2023 році очолила «Головну редакцію оперативної інформації», керуючи командою майже двох десятків журналістів. Попри управлінську роль, продовжувала писати тексти і працювати «в полі». Із 2024 року почала працювати в «Українській правді». За два роки тут вона написала майже 80 текстів та була відзначена Подякою Голови ВРУ Руслана Стефанчука.
Ангеліна наділена гострим почуттям справедливості — чимало її матеріалів присвячено проблемам у ЗСУ: від прогалин у мобілізації до корупції у військових підрозділах. Вона переконана: «Злочини в армії не мають залишатися безкарними, а війна не може бути індульгенцією для тих, хто порушує закон». Роботи, якими вона справді пишається, — це розслідування про зловживання у військових бригадах та матеріали про політичні процеси в країні. Резонансна публікація про 211-ту понтонно-мостову бригаду призвела до відсторонення командира, службових перевірок та оголошення підозр. Окрім інституційного впливу, її тексти мають прямий ефект для військових. Після публікацій читачі донатять підрозділам, а великі збори закриваються завдяки історіям героїв. Сама журналістка називає це одним із найважливіших результатів роботи: «Вдячність військових — моє головне досягнення».
Ангеліна переконана, що сила українських медіа в незалежності та здатності протистояти тиску — як з боку влади, так і в умовах війни. Вона планує розвиватися в розслідувальній журналістиці, працювати з чутливими темами у війську і політиці та посилювати вплив своїх матеріалів. Її мотивує можливість змінювати ситуації через тексти і підтримувати тих, про кого вона пише
Ангеліна Капітула
Журналістка Bihus.Info
Розголос має змінювати правила, а не просто створювати шум.
Ангеліна Капітула здобула юридичну освіту, але два роки тому зрозуміла, що обрала не ту професію, й насправді хоче присвятити себе журналістиці. Так вона доєдналася до команди розслідувального медіа Bihus.Info. Починала з аналітики на суспільно важливі теми, згодом зосередилася на найскладнішому напрямі — антикорупційних розслідуваннях.
За час роботи в редакції її матеріали почали мати реальні наслідки: від відкритих кримінальних проваджень у НАБУ і перевірок НАЗК до звільнень посадовців і змін у державних програмах. «Основне, від чого я отримую задоволення у своїй діяльності, — це вплив на посадовців, програми або цілі інституції», — пояснює журналістка.
Найпоказовішим стало розслідування про зловживання в іпотечній програмі «єОселя»: після нього почалися перевірки, а самі умови програми переглянули, закривши можливості для маніпуляцій. Ще одна серія матеріалів Ангеліни, присвячена призначенню прокурорів після приходу генпрокурора Руслана Кравченка, призвела до кримінальних проваджень і моніторингу способу життя чиновників.
«Я часто зіштовхуюся із викликами. Основна причина в тому, що ці два роки — мої перші кроки в журналістиці, і я вирішила провести їх в одній із найсильніших редакцій — Bihus.Info. Ба більше, сам напрям — розслідування — не є найлегшим у цій сфері», — зізнається Ангеліна. Для неї це водночас і виклик, і точка зростання, бо без журналістського досвіду, але з юридичним бекграундом, їй довелося швидко вчитися.
Ангеліна мріє, що її особистий приклад та участь у конкурсі можуть когось змотивувати: «Думаю, що моя історія варта того, щоб її оцінили і, можливо, вона надихне когось змінювати професію та йти в журналістику, якщо душа справді до цього лежить».
Майбутнє українських медіа вона бачить у сильній розслідувальній журналістиці, яка не лише викриває, а й здатна змінювати цілі системи. Ангеліна каже, що зі свого боку зробить усе можливе, щоб бути гідною звання журналістки-розслідувачки: «Я намагаюся, щоб кожне моє нове розслідування було кращим, ніж усі попередні. Для мене важливий кожен етап: як і якісний пошук інформації, так і короткі відео для соцмереж чи написання звернень до правоохоронних органів. Адже все разом сприяє ширшому розголосу, реальному впливу та розвитку спільноти медіа».
Ангеліна Капітула
Журналістка Bihus.Info
Розголос має змінювати правила, а не просто створювати шум.
Ангеліна Капітула здобула юридичну освіту, але два роки тому зрозуміла, що обрала не ту професію, й насправді хоче присвятити себе журналістиці. Так вона доєдналася до команди розслідувального медіа Bihus.Info. Починала з аналітики на суспільно важливі теми, згодом зосередилася на найскладнішому напрямі — антикорупційних розслідуваннях.
За час роботи в редакції її матеріали почали мати реальні наслідки: від відкритих кримінальних проваджень у НАБУ і перевірок НАЗК до звільнень посадовців і змін у державних програмах. «Основне, від чого я отримую задоволення у своїй діяльності, — це вплив на посадовців, програми або цілі інституції», — пояснює журналістка.
Найпоказовішим стало розслідування про зловживання в іпотечній програмі «єОселя»: після нього почалися перевірки, а самі умови програми переглянули, закривши можливості для маніпуляцій. Ще одна серія матеріалів Ангеліни, присвячена призначенню прокурорів після приходу генпрокурора Руслана Кравченка, призвела до кримінальних проваджень і моніторингу способу життя чиновників.
«Я часто зіштовхуюся із викликами. Основна причина в тому, що ці два роки — мої перші кроки в журналістиці, і я вирішила провести їх в одній із найсильніших редакцій — Bihus.Info. Ба більше, сам напрям — розслідування — не є найлегшим у цій сфері», — зізнається Ангеліна. Для неї це водночас і виклик, і точка зростання, бо без журналістського досвіду, але з юридичним бекграундом, їй довелося швидко вчитися.
Ангеліна мріє, що її особистий приклад та участь у конкурсі можуть когось змотивувати: «Думаю, що моя історія варта того, щоб її оцінили і, можливо, вона надихне когось змінювати професію та йти в журналістику, якщо душа справді до цього лежить».
Майбутнє українських медіа вона бачить у сильній розслідувальній журналістиці, яка не лише викриває, а й здатна змінювати цілі системи. Ангеліна каже, що зі свого боку зробить усе можливе, щоб бути гідною звання журналістки-розслідувачки: «Я намагаюся, щоб кожне моє нове розслідування було кращим, ніж усі попередні. Для мене важливий кожен етап: як і якісний пошук інформації, так і короткі відео для соцмереж чи написання звернень до правоохоронних органів. Адже все разом сприяє ширшому розголосу, реальному впливу та розвитку спільноти медіа».
Ангеліна Капітула
Журналістка Bihus.Info
Розголос має змінювати правила, а не просто створювати шум.
Ангеліна Капітула здобула юридичну освіту, але два роки тому зрозуміла, що обрала не ту професію, й насправді хоче присвятити себе журналістиці. Так вона доєдналася до команди розслідувального медіа Bihus.Info. Починала з аналітики на суспільно важливі теми, згодом зосередилася на найскладнішому напрямі — антикорупційних розслідуваннях.
За час роботи в редакції її матеріали почали мати реальні наслідки: від відкритих кримінальних проваджень у НАБУ і перевірок НАЗК до звільнень посадовців і змін у державних програмах. «Основне, від чого я отримую задоволення у своїй діяльності, — це вплив на посадовців, програми або цілі інституції», — пояснює журналістка.
Найпоказовішим стало розслідування про зловживання в іпотечній програмі «єОселя»: після нього почалися перевірки, а самі умови програми переглянули, закривши можливості для маніпуляцій. Ще одна серія матеріалів Ангеліни, присвячена призначенню прокурорів після приходу генпрокурора Руслана Кравченка, призвела до кримінальних проваджень і моніторингу способу життя чиновників.
«Я часто зіштовхуюся із викликами. Основна причина в тому, що ці два роки — мої перші кроки в журналістиці, і я вирішила провести їх в одній із найсильніших редакцій — Bihus.Info. Ба більше, сам напрям — розслідування — не є найлегшим у цій сфері», — зізнається Ангеліна. Для неї це водночас і виклик, і точка зростання, бо без журналістського досвіду, але з юридичним бекграундом, їй довелося швидко вчитися.
Ангеліна мріє, що її особистий приклад та участь у конкурсі можуть когось змотивувати: «Думаю, що моя історія варта того, щоб її оцінили і, можливо, вона надихне когось змінювати професію та йти в журналістику, якщо душа справді до цього лежить».
Майбутнє українських медіа вона бачить у сильній розслідувальній журналістиці, яка не лише викриває, а й здатна змінювати цілі системи. Ангеліна каже, що зі свого боку зробить усе можливе, щоб бути гідною звання журналістки-розслідувачки: «Я намагаюся, щоб кожне моє нове розслідування було кращим, ніж усі попередні. Для мене важливий кожен етап: як і якісний пошук інформації, так і короткі відео для соцмереж чи написання звернень до правоохоронних органів. Адже все разом сприяє ширшому розголосу, реальному впливу та розвитку спільноти медіа».
Інна Радевич
Випускова редакторка Nauka.ua
Точність важливіша за клікбейт. Довіра дорожча за перегляди.
Інна Радевич пройшла шлях від стажерки до випускової редакторки усього за півтора року.
«Коли з видання пішла попередня головна редакторка (яка мене навчала), ніхто з нових кандидатів не зміг швидко осягнути глибинну суть Nauka.ua [найбільше в Україні професійне наукове медіа – ред.] так, як ті, хто стояв біля джерел. Мені довелося екстрено вчитися всього самій, дотягнутися до стандартів видання і тривалий час фактично тримати безперебійний випуск сайту. Сьогодні я вже сама навчаю нову команду з шести авторів», — розповідає Інна.
Ще з дитинства Інна постійно ставила собі питання: «Як влаштований світ?» Саме воно привело її спершу на кафедру біології, а згодом і в наукову журналістику. Зараз від неї залежить робота всієї редакції. Разом із засновником наукового медіа вона радикально змінила підхід до текстів: від матеріалів, що просто інформують, до тих, що пояснюють. Її щоденна робота — це безперебійна генерація контенту, десятки прочитаних наукових статей англійською, відбір справді важливого і перетворення складних досліджень на тексти, які стають захопливими та доступними для кожного читача. «Я моніторю світове наукове поле — від космічних запусків до відкриття нових видів — і особисто пишу 6–8 новин щодня на основі оригінальних наукових статей, а не пресрелізів». Для розуміння обсягів: 95% усіх матеріалів на сайті за 2024–2026 роки створені мною», — ділиться журналістка.
Вона ж сформулювала внутрішній стандарт «Доведи» — принцип, за яким кожне речення має бути підтверджене першоджерелом. Саме ця системність дала відчутний результат: сотні тисяч читачів щомісяця, мільйонні охоплення в соцмережах і спільнота, готова платити за якісний науковий контент українською. Редакторка пояснює: «Мої авторські матеріали регулярно збирають понад 100 тисяч переглядів. Я вибудувала систему, де такі тексти стають точкою знайомства з виданням: через високу якість ми перетворюємо випадкового читача на лояльного патрона».
Окрема частина роботи Інни — це побудова редакції як системи. Вона навчає команду через розбір реальних текстів, формуючи не лише навички, а й спосіб мислення. Її головне завдання — зробити так, щоб медіа працювало стабільно і без її постійної присутності за чітким стандартом якості, який можна передати іншим. Щоденна робота медійниці присвячена тому, щоб наука перестала бути для читача нішевою і стала природним способом розуміти світ. Вона переконана, що має бути баланс між доступністю і точністю — заголовок має зацікавити, але ніколи не обіцяти більше, ніж доводить дослідження.
Інна Радевич
Випускова редакторка Nauka.ua
Точність важливіша за клікбейт. Довіра дорожча за перегляди.
Інна Радевич пройшла шлях від стажерки до випускової редакторки усього за півтора року.
«Коли з видання пішла попередня головна редакторка (яка мене навчала), ніхто з нових кандидатів не зміг швидко осягнути глибинну суть Nauka.ua [найбільше в Україні професійне наукове медіа – ред.] так, як ті, хто стояв біля джерел. Мені довелося екстрено вчитися всього самій, дотягнутися до стандартів видання і тривалий час фактично тримати безперебійний випуск сайту. Сьогодні я вже сама навчаю нову команду з шести авторів», — розповідає Інна.
Ще з дитинства Інна постійно ставила собі питання: «Як влаштований світ?» Саме воно привело її спершу на кафедру біології, а згодом і в наукову журналістику. Зараз від неї залежить робота всієї редакції. Разом із засновником наукового медіа вона радикально змінила підхід до текстів: від матеріалів, що просто інформують, до тих, що пояснюють. Її щоденна робота — це безперебійна генерація контенту, десятки прочитаних наукових статей англійською, відбір справді важливого і перетворення складних досліджень на тексти, які стають захопливими та доступними для кожного читача. «Я моніторю світове наукове поле — від космічних запусків до відкриття нових видів — і особисто пишу 6–8 новин щодня на основі оригінальних наукових статей, а не пресрелізів». Для розуміння обсягів: 95% усіх матеріалів на сайті за 2024–2026 роки створені мною», — ділиться журналістка.
Вона ж сформулювала внутрішній стандарт «Доведи» — принцип, за яким кожне речення має бути підтверджене першоджерелом. Саме ця системність дала відчутний результат: сотні тисяч читачів щомісяця, мільйонні охоплення в соцмережах і спільнота, готова платити за якісний науковий контент українською. Редакторка пояснює: «Мої авторські матеріали регулярно збирають понад 100 тисяч переглядів. Я вибудувала систему, де такі тексти стають точкою знайомства з виданням: через високу якість ми перетворюємо випадкового читача на лояльного патрона».
Окрема частина роботи Інни — це побудова редакції як системи. Вона навчає команду через розбір реальних текстів, формуючи не лише навички, а й спосіб мислення. Її головне завдання — зробити так, щоб медіа працювало стабільно і без її постійної присутності за чітким стандартом якості, який можна передати іншим. Щоденна робота медійниці присвячена тому, щоб наука перестала бути для читача нішевою і стала природним способом розуміти світ. Вона переконана, що має бути баланс між доступністю і точністю — заголовок має зацікавити, але ніколи не обіцяти більше, ніж доводить дослідження.
Інна Радевич
Випускова редакторка Nauka.ua
Точність важливіша за клікбейт. Довіра дорожча за перегляди.
Інна Радевич пройшла шлях від стажерки до випускової редакторки усього за півтора року.
«Коли з видання пішла попередня головна редакторка (яка мене навчала), ніхто з нових кандидатів не зміг швидко осягнути глибинну суть Nauka.ua [найбільше в Україні професійне наукове медіа – ред.] так, як ті, хто стояв біля джерел. Мені довелося екстрено вчитися всього самій, дотягнутися до стандартів видання і тривалий час фактично тримати безперебійний випуск сайту. Сьогодні я вже сама навчаю нову команду з шести авторів», — розповідає Інна.
Ще з дитинства Інна постійно ставила собі питання: «Як влаштований світ?» Саме воно привело її спершу на кафедру біології, а згодом і в наукову журналістику. Зараз від неї залежить робота всієї редакції. Разом із засновником наукового медіа вона радикально змінила підхід до текстів: від матеріалів, що просто інформують, до тих, що пояснюють. Її щоденна робота — це безперебійна генерація контенту, десятки прочитаних наукових статей англійською, відбір справді важливого і перетворення складних досліджень на тексти, які стають захопливими та доступними для кожного читача. «Я моніторю світове наукове поле — від космічних запусків до відкриття нових видів — і особисто пишу 6–8 новин щодня на основі оригінальних наукових статей, а не пресрелізів». Для розуміння обсягів: 95% усіх матеріалів на сайті за 2024–2026 роки створені мною», — ділиться журналістка.
Вона ж сформулювала внутрішній стандарт «Доведи» — принцип, за яким кожне речення має бути підтверджене першоджерелом. Саме ця системність дала відчутний результат: сотні тисяч читачів щомісяця, мільйонні охоплення в соцмережах і спільнота, готова платити за якісний науковий контент українською. Редакторка пояснює: «Мої авторські матеріали регулярно збирають понад 100 тисяч переглядів. Я вибудувала систему, де такі тексти стають точкою знайомства з виданням: через високу якість ми перетворюємо випадкового читача на лояльного патрона».
Окрема частина роботи Інни — це побудова редакції як системи. Вона навчає команду через розбір реальних текстів, формуючи не лише навички, а й спосіб мислення. Її головне завдання — зробити так, щоб медіа працювало стабільно і без її постійної присутності за чітким стандартом якості, який можна передати іншим. Щоденна робота медійниці присвячена тому, щоб наука перестала бути для читача нішевою і стала природним способом розуміти світ. Вона переконана, що має бути баланс між доступністю і точністю — заголовок має зацікавити, але ніколи не обіцяти більше, ніж доводить дослідження.
Аміна Лікар
Документаторка в Civis Fortis
Локальна журналістика аж ніяк не менш важлива за національну.
«Я шукала тему для свого першого великого матеріалу, коли дізналася, що Київ освоїв лише 12% коштів на армію. Подумала, що точно потрібно, щоб хтось писав про це регулярно. А потім зрозуміла, що це лише верхівка айсберга. Тож почала рахувати. Багато рахувати», — згадує Аміна.
Вона працює на перетині журналістики й аналітики, системно досліджуючи, як функціонує київська влада: «Київська політика дуже часто існує в окремому експертному середовищі. Мені ж важливо робити її доступною. Це щоденні рішення, мільярдні бюджети і мільйони людей. І надважливо підкреслювати, що системна робота тут важлива. Навіть якщо ти молода журналістка, якій за кілька днів виповнюється 24».
У центрі роботи Аміни — Київрада: вона відстежує порядок денний, аналізує проєкти рішень, перевіряє бенефіціарів компаній через публічні реєстри й перетворює складні управлінські процеси на зрозумілу читачеві картину. Саме вона запровадила формат регулярних репортажів із засідань. У них багатогодинні обговорення зводяться до головного: зіставлення заяв, динаміка голосувань і реальні зміни в бюджеті чи земельній політиці.
У «ЧЕСНО» Аміна фактично з нуля відновила київський напрям і стала його єдиною авторкою. Її тексти цитують медіа, обговорюють депутати в сесійній залі, використовують активісти та юристи.
Професійно Аміна швидко вийшла за межі локального контексту: пройшла міжнародний відбір на програму Bakala Foundation у Празі, опублікувала матеріал про культуру пам’яті в Україні на міжнародній платформі та отримала стипендію Erasmus Mundus для навчання в Данії та Нідерландах. Водночас журналістка зберігає фокус на Києві як на лабораторії політичних процесів, де можна бачити механіку рішень у деталях.
Себе у цьому вона бачить у ролі посередниці між складною реальністю влади й аудиторією: «Мені важливо, щоб порядок денний міста був зрозумілий кожному», — наголошує Аміна.
Аміна Лікар
Документаторка в Civis Fortis
Локальна журналістика аж ніяк не менш важлива за національну.
«Я шукала тему для свого першого великого матеріалу, коли дізналася, що Київ освоїв лише 12% коштів на армію. Подумала, що точно потрібно, щоб хтось писав про це регулярно. А потім зрозуміла, що це лише верхівка айсберга. Тож почала рахувати. Багато рахувати», — згадує Аміна.
Вона працює на перетині журналістики й аналітики, системно досліджуючи, як функціонує київська влада: «Київська політика дуже часто існує в окремому експертному середовищі. Мені ж важливо робити її доступною. Це щоденні рішення, мільярдні бюджети і мільйони людей. І надважливо підкреслювати, що системна робота тут важлива. Навіть якщо ти молода журналістка, якій за кілька днів виповнюється 24».
У центрі роботи Аміни — Київрада: вона відстежує порядок денний, аналізує проєкти рішень, перевіряє бенефіціарів компаній через публічні реєстри й перетворює складні управлінські процеси на зрозумілу читачеві картину. Саме вона запровадила формат регулярних репортажів із засідань. У них багатогодинні обговорення зводяться до головного: зіставлення заяв, динаміка голосувань і реальні зміни в бюджеті чи земельній політиці.
У «ЧЕСНО» Аміна фактично з нуля відновила київський напрям і стала його єдиною авторкою. Її тексти цитують медіа, обговорюють депутати в сесійній залі, використовують активісти та юристи.
Професійно Аміна швидко вийшла за межі локального контексту: пройшла міжнародний відбір на програму Bakala Foundation у Празі, опублікувала матеріал про культуру пам’яті в Україні на міжнародній платформі та отримала стипендію Erasmus Mundus для навчання в Данії та Нідерландах. Водночас журналістка зберігає фокус на Києві як на лабораторії політичних процесів, де можна бачити механіку рішень у деталях.
Себе у цьому вона бачить у ролі посередниці між складною реальністю влади й аудиторією: «Мені важливо, щоб порядок денний міста був зрозумілий кожному», — наголошує Аміна.
Аміна Лікар
Документаторка в Civis Fortis
Локальна журналістика аж ніяк не менш важлива за національну.
«Я шукала тему для свого першого великого матеріалу, коли дізналася, що Київ освоїв лише 12% коштів на армію. Подумала, що точно потрібно, щоб хтось писав про це регулярно. А потім зрозуміла, що це лише верхівка айсберга. Тож почала рахувати. Багато рахувати», — згадує Аміна.
Вона працює на перетині журналістики й аналітики, системно досліджуючи, як функціонує київська влада: «Київська політика дуже часто існує в окремому експертному середовищі. Мені ж важливо робити її доступною. Це щоденні рішення, мільярдні бюджети і мільйони людей. І надважливо підкреслювати, що системна робота тут важлива. Навіть якщо ти молода журналістка, якій за кілька днів виповнюється 24».
У центрі роботи Аміни — Київрада: вона відстежує порядок денний, аналізує проєкти рішень, перевіряє бенефіціарів компаній через публічні реєстри й перетворює складні управлінські процеси на зрозумілу читачеві картину. Саме вона запровадила формат регулярних репортажів із засідань. У них багатогодинні обговорення зводяться до головного: зіставлення заяв, динаміка голосувань і реальні зміни в бюджеті чи земельній політиці.
У «ЧЕСНО» Аміна фактично з нуля відновила київський напрям і стала його єдиною авторкою. Її тексти цитують медіа, обговорюють депутати в сесійній залі, використовують активісти та юристи.
Професійно Аміна швидко вийшла за межі локального контексту: пройшла міжнародний відбір на програму Bakala Foundation у Празі, опублікувала матеріал про культуру пам’яті в Україні на міжнародній платформі та отримала стипендію Erasmus Mundus для навчання в Данії та Нідерландах. Водночас журналістка зберігає фокус на Києві як на лабораторії політичних процесів, де можна бачити механіку рішень у деталях.
Себе у цьому вона бачить у ролі посередниці між складною реальністю влади й аудиторією: «Мені важливо, щоб порядок денний міста був зрозумілий кожному», — наголошує Аміна.
Таліна Тарасенко
Головна редакторка інформаційно-новинного порталу «Челайн»
Регіональна журналістика починається там, де ти відмовляєшся мовчати.
«Чи складно мені? — Так. Але чому я це роблю? Я вірю, що маю достатньо амбіцій, знань і впертості, щоб долучитися до розвитку журналістики в регіоні і я роблю це вже зараз», — говорить Таліна. Глибока любов до рідного Чернігова привела її у професію. Щоранку, приходячи до редакції, вона повторює собі професійне кредо: «Сьогодні ти маєш зробити все від тебе залежне, щоб якомога менше людей написало у соцмережах: “Не мовчіть про Чернігівщину”».
Саме ця внутрішня установка визначає її роботу як головної редакторки регіонального медіа «ЧЕЛАЙН» і практикуючої журналістки, яка щодня працює «в полі». Для Таліни регіональна журналістика — це не про локальність у вузькому сенсі. Це про відповідальність робити так, щоб голос Чернігівщини був почутий не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Її робота поєднує одразу кілька вимірів. Як редакторка вона формує редакційну політику, визначає теми, координує команду, редагує матеріали й відповідає за загальну якість контенту. Як журналістка — виїжджає на зйомки, записує інтерв’ю, працює над текстами та відео, особисто проживаючи історії, про які розповідає.
Медійниця переконана: лише так можна зберігати відчуття реальності й не втрачати контакту з людьми, чиї голоси часто залишаються непочутими.
Матеріали Таліни стабільно збирають багатотисячну аудиторію, окремі Reels набирають понад 500 тисяч, а один із них перетнув позначку в мільйон переглядів. Її тексти та сюжети виходять за межі регіонального медіа, стаючи джерелом для національних платформ, зокрема «ШоТам», «Громадського радіо» та UNITED24.
Однак справжній показник успіху для неї — не цифри. Це історія жінки, яка після атаки шахедів залишилася без житла, а після публікації матеріалу за два дні отримала від людей необхідну суму допомоги. Це мешканці будинку, яким після журналістського розголосу відремонтували ліфт. Це органи місцевої влади, які після публічної критики змушені ставати відкритішими й відповідати на запити. Саме в таких моментах Таліна бачить головну силу журналістики — здатність не просто інформувати, а запускати зміни.
Свою професійну місію вона визначає просто: бути людиною, яка не дозволяє Чернігівщині зникати з інформаційного поля, а її людям — залишатися непочутими. І саме тому перемога в Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» для неї має дуже особистий сенс: «Це про підтвердження того, що я роблю все правильно. Це ніби чути: “Таліно, ти на правильному шляху. Твоя робота важлива, вона помітна. Не здавайся. Тільки вперед”».
Таліна Тарасенко
Головна редакторка інформаційно-новинного порталу «Челайн»
Регіональна журналістика починається там, де ти відмовляєшся мовчати.
«Чи складно мені? — Так. Але чому я це роблю? Я вірю, що маю достатньо амбіцій, знань і впертості, щоб долучитися до розвитку журналістики в регіоні і я роблю це вже зараз», — говорить Таліна. Глибока любов до рідного Чернігова привела її у професію. Щоранку, приходячи до редакції, вона повторює собі професійне кредо: «Сьогодні ти маєш зробити все від тебе залежне, щоб якомога менше людей написало у соцмережах: “Не мовчіть про Чернігівщину”».
Саме ця внутрішня установка визначає її роботу як головної редакторки регіонального медіа «ЧЕЛАЙН» і практикуючої журналістки, яка щодня працює «в полі». Для Таліни регіональна журналістика — це не про локальність у вузькому сенсі. Це про відповідальність робити так, щоб голос Чернігівщини був почутий не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Її робота поєднує одразу кілька вимірів. Як редакторка вона формує редакційну політику, визначає теми, координує команду, редагує матеріали й відповідає за загальну якість контенту. Як журналістка — виїжджає на зйомки, записує інтерв’ю, працює над текстами та відео, особисто проживаючи історії, про які розповідає.
Медійниця переконана: лише так можна зберігати відчуття реальності й не втрачати контакту з людьми, чиї голоси часто залишаються непочутими.
Матеріали Таліни стабільно збирають багатотисячну аудиторію, окремі Reels набирають понад 500 тисяч, а один із них перетнув позначку в мільйон переглядів. Її тексти та сюжети виходять за межі регіонального медіа, стаючи джерелом для національних платформ, зокрема «ШоТам», «Громадського радіо» та UNITED24.
Однак справжній показник успіху для неї — не цифри. Це історія жінки, яка після атаки шахедів залишилася без житла, а після публікації матеріалу за два дні отримала від людей необхідну суму допомоги. Це мешканці будинку, яким після журналістського розголосу відремонтували ліфт. Це органи місцевої влади, які після публічної критики змушені ставати відкритішими й відповідати на запити. Саме в таких моментах Таліна бачить головну силу журналістики — здатність не просто інформувати, а запускати зміни.
Свою професійну місію вона визначає просто: бути людиною, яка не дозволяє Чернігівщині зникати з інформаційного поля, а її людям — залишатися непочутими. І саме тому перемога в Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» для неї має дуже особистий сенс: «Це про підтвердження того, що я роблю все правильно. Це ніби чути: “Таліно, ти на правильному шляху. Твоя робота важлива, вона помітна. Не здавайся. Тільки вперед”».
Таліна Тарасенко
Головна редакторка інформаційно-новинного порталу «Челайн»
Регіональна журналістика починається там, де ти відмовляєшся мовчати.
«Чи складно мені? — Так. Але чому я це роблю? Я вірю, що маю достатньо амбіцій, знань і впертості, щоб долучитися до розвитку журналістики в регіоні і я роблю це вже зараз», — говорить Таліна. Глибока любов до рідного Чернігова привела її у професію. Щоранку, приходячи до редакції, вона повторює собі професійне кредо: «Сьогодні ти маєш зробити все від тебе залежне, щоб якомога менше людей написало у соцмережах: “Не мовчіть про Чернігівщину”».
Саме ця внутрішня установка визначає її роботу як головної редакторки регіонального медіа «ЧЕЛАЙН» і практикуючої журналістки, яка щодня працює «в полі». Для Таліни регіональна журналістика — це не про локальність у вузькому сенсі. Це про відповідальність робити так, щоб голос Чернігівщини був почутий не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Її робота поєднує одразу кілька вимірів. Як редакторка вона формує редакційну політику, визначає теми, координує команду, редагує матеріали й відповідає за загальну якість контенту. Як журналістка — виїжджає на зйомки, записує інтерв’ю, працює над текстами та відео, особисто проживаючи історії, про які розповідає.
Медійниця переконана: лише так можна зберігати відчуття реальності й не втрачати контакту з людьми, чиї голоси часто залишаються непочутими.
Матеріали Таліни стабільно збирають багатотисячну аудиторію, окремі Reels набирають понад 500 тисяч, а один із них перетнув позначку в мільйон переглядів. Її тексти та сюжети виходять за межі регіонального медіа, стаючи джерелом для національних платформ, зокрема «ШоТам», «Громадського радіо» та UNITED24.
Однак справжній показник успіху для неї — не цифри. Це історія жінки, яка після атаки шахедів залишилася без житла, а після публікації матеріалу за два дні отримала від людей необхідну суму допомоги. Це мешканці будинку, яким після журналістського розголосу відремонтували ліфт. Це органи місцевої влади, які після публічної критики змушені ставати відкритішими й відповідати на запити. Саме в таких моментах Таліна бачить головну силу журналістики — здатність не просто інформувати, а запускати зміни.
Свою професійну місію вона визначає просто: бути людиною, яка не дозволяє Чернігівщині зникати з інформаційного поля, а її людям — залишатися непочутими. І саме тому перемога в Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» для неї має дуже особистий сенс: «Це про підтвердження того, що я роблю все правильно. Це ніби чути: “Таліно, ти на правильному шляху. Твоя робота важлива, вона помітна. Не здавайся. Тільки вперед”».
Владислава Кобко
Журналістка-розслідувачка «Слідства.Інфо»
Справедливість починається з названих імен.
Владислава прийшла в журналістику цілеспрямовано. У 2018 році вступила на факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а згодом продовжила навчання на магістерській програмі з правової журналістики, яку завершила з відзнакою. Саме поєднання журналістики й права визначило її професійний фокус.
Владислава працює журналісткою-розслідувачкою у «Слідстві.Інфо», спеціалізуючись на розслідуванні воєнних злочинів Росії, ідентифікації причетних до них осіб, а також документуванні злочинів проти українських військовополонених і цивільних.
«Кожен мій день починається не з кави, а з перевірки підозр на сайті Офісу Генерального прокурора і моніторингу соцмереж росіян», — розповідає медійниця.
Один із найрезонансніших матеріалів — інтерв’ю з російським десантником Ніколаєм Карташевим у Київському СІЗО. Це був перший випадок, коли один із виконавців злочинів у Бучі публічно детально розповів про скоєне. Утім, найсильнішою своєю роботою вона вважає інше розслідування — «Він психопат». Це матеріал про російського тюремника Нікіту Пушкарьова, який катував українських полонених. Після виходу публікації Офіс Генпрокурора офіційно запросив усі зібрані журналістами факти для кримінального провадження.
Її головна професійна амбіція — поглиблювати розслідування воєнних злочинів і створювати матеріали, які стають частиною майбутнього правосуддя. Саме тому перемога у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» має для неї особливий сенс.
«Ця відзнака стане для мене індикатором того, що якісні розслідування воєнних злочинів, де названі імена конкретних виконавців, — це цінно і важливо. Бо часом здається, що лупаєш цю скалу і нічого не виходить. А ще трохи приємніше мені було б засинати, маючи прекрасну скляну статуетку «25 до 25: Молоді та зухвалі», бо це ознака того, що тебе визнає журналістська спільнота. Для мене це справді дуже важливо».
Владислава Кобко
Журналістка-розслідувачка «Слідства.Інфо»
Справедливість починається з названих імен.
Владислава прийшла в журналістику цілеспрямовано. У 2018 році вступила на факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а згодом продовжила навчання на магістерській програмі з правової журналістики, яку завершила з відзнакою. Саме поєднання журналістики й права визначило її професійний фокус.
Владислава працює журналісткою-розслідувачкою у «Слідстві.Інфо», спеціалізуючись на розслідуванні воєнних злочинів Росії, ідентифікації причетних до них осіб, а також документуванні злочинів проти українських військовополонених і цивільних.
«Кожен мій день починається не з кави, а з перевірки підозр на сайті Офісу Генерального прокурора і моніторингу соцмереж росіян», — розповідає медійниця.
Один із найрезонансніших матеріалів — інтерв’ю з російським десантником Ніколаєм Карташевим у Київському СІЗО. Це був перший випадок, коли один із виконавців злочинів у Бучі публічно детально розповів про скоєне. Утім, найсильнішою своєю роботою вона вважає інше розслідування — «Він психопат». Це матеріал про російського тюремника Нікіту Пушкарьова, який катував українських полонених. Після виходу публікації Офіс Генпрокурора офіційно запросив усі зібрані журналістами факти для кримінального провадження.
Її головна професійна амбіція — поглиблювати розслідування воєнних злочинів і створювати матеріали, які стають частиною майбутнього правосуддя. Саме тому перемога у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» має для неї особливий сенс.
«Ця відзнака стане для мене індикатором того, що якісні розслідування воєнних злочинів, де названі імена конкретних виконавців, — це цінно і важливо. Бо часом здається, що лупаєш цю скалу і нічого не виходить. А ще трохи приємніше мені було б засинати, маючи прекрасну скляну статуетку «25 до 25: Молоді та зухвалі», бо це ознака того, що тебе визнає журналістська спільнота. Для мене це справді дуже важливо».
Владислава Кобко
Журналістка-розслідувачка «Слідства.Інфо»
Справедливість починається з названих імен.
Владислава прийшла в журналістику цілеспрямовано. У 2018 році вступила на факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а згодом продовжила навчання на магістерській програмі з правової журналістики, яку завершила з відзнакою. Саме поєднання журналістики й права визначило її професійний фокус.
Владислава працює журналісткою-розслідувачкою у «Слідстві.Інфо», спеціалізуючись на розслідуванні воєнних злочинів Росії, ідентифікації причетних до них осіб, а також документуванні злочинів проти українських військовополонених і цивільних.
«Кожен мій день починається не з кави, а з перевірки підозр на сайті Офісу Генерального прокурора і моніторингу соцмереж росіян», — розповідає медійниця.
Один із найрезонансніших матеріалів — інтерв’ю з російським десантником Ніколаєм Карташевим у Київському СІЗО. Це був перший випадок, коли один із виконавців злочинів у Бучі публічно детально розповів про скоєне. Утім, найсильнішою своєю роботою вона вважає інше розслідування — «Він психопат». Це матеріал про російського тюремника Нікіту Пушкарьова, який катував українських полонених. Після виходу публікації Офіс Генпрокурора офіційно запросив усі зібрані журналістами факти для кримінального провадження.
Її головна професійна амбіція — поглиблювати розслідування воєнних злочинів і створювати матеріали, які стають частиною майбутнього правосуддя. Саме тому перемога у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» має для неї особливий сенс.
«Ця відзнака стане для мене індикатором того, що якісні розслідування воєнних злочинів, де названі імена конкретних виконавців, — це цінно і важливо. Бо часом здається, що лупаєш цю скалу і нічого не виходить. А ще трохи приємніше мені було б засинати, маючи прекрасну скляну статуетку «25 до 25: Молоді та зухвалі», бо це ознака того, що тебе визнає журналістська спільнота. Для мене це справді дуже важливо».
Станіслав Орошкевич
Редактор та журналіст Tribuna.com
Мовчання — це теж інфопривід. Якщо ви не говорите, за вас скажуть інші.
Станіслав народився в Донецьку, із дитинства зростав в атмосфері великих змагань і культури вболівання. Після переїзду до Тернополя у 2014 році серйозно захопився велосипедними гонками і здобув звання кандидата в майстри спорту. Та через травму був змушений завершити кар'єру — саме тоді його шлях повернув у бік журналістики.
У професію Станіслав прийшов із бажанням говорити про спорт інакше: не лише через результати та статистику, а через процеси й системи, які формують цю сферу зсередини.
Сьогодні він — журналіст і редактор незалежного спортивного медіа Tribuna.com, де поєднує редакторську роботу з авторською журналістикою, репортажами та розслідуваннями. Працював спеціальним кореспондентом на Олімпійських іграх у Мілані-Кортіні, висвітлював матчі збірної України, чемпіонати, конференції Мінспорту та НОК, брав інтерв’ю у провідних українських спортсменів і міжнародних спортивних лідерів.
Головний фокус його роботи — спортивні розслідування. «Я вже понад два роки працюю над спортивними розслідуваннями і вважаю, що дуже важливо розвивати нішу складних і енергозатратних матеріалів у сфері. Українська спортивна журналістика здебільшого концентрується на результатах і очках, менше говорячи про функціонування сфери, фінансові корупційні зв’язки», — підкреслює журналіст.
Його матеріали виходять далеко за межі спортивної бульбашки. Розслідування про російський бобслей допомогло не допустити повернення російських спортсменів до міжнародних стартів. Матеріали про шахові структури РФ стали частиною доказової бази у міжнародному спортивному арбітражі. Після публікацій про фінансові зловживання у спортивній гімнастиці відкривалися кримінальні провадження.
Його робота не була непоміченою, тож Станіслав став спортивним журналістом року за версією SBC Ukraine Awards 2025, а також увійшов до шортлиста премії АСЖУ. Про перемогу у Конкурсі від «25 до 25: Молоді та зухвалі» говорить із посмішкою та притаманною самоіронією: «Буду дуже задоволений побувати в списку цих прекрасних людей 25 до 25».
У професії він прагне одного: щоб спортивна журналістика в Україні перестала бути лише про результати й стала інструментом реальних змін. «Tribuna.com — це більше, ніж медіа. Ми намагаємося розвивати соціальні напрями, що, власне, і має робити журналістика», — зазначає Станіслав.
Станіслав Орошкевич
Редактор та журналіст Tribuna.com
Мовчання — це теж інфопривід. Якщо ви не говорите, за вас скажуть інші.
Станіслав народився в Донецьку, із дитинства зростав в атмосфері великих змагань і культури вболівання. Після переїзду до Тернополя у 2014 році серйозно захопився велосипедними гонками і здобув звання кандидата в майстри спорту. Та через травму був змушений завершити кар'єру — саме тоді його шлях повернув у бік журналістики.
У професію Станіслав прийшов із бажанням говорити про спорт інакше: не лише через результати та статистику, а через процеси й системи, які формують цю сферу зсередини.
Сьогодні він — журналіст і редактор незалежного спортивного медіа Tribuna.com, де поєднує редакторську роботу з авторською журналістикою, репортажами та розслідуваннями. Працював спеціальним кореспондентом на Олімпійських іграх у Мілані-Кортіні, висвітлював матчі збірної України, чемпіонати, конференції Мінспорту та НОК, брав інтерв’ю у провідних українських спортсменів і міжнародних спортивних лідерів.
Головний фокус його роботи — спортивні розслідування. «Я вже понад два роки працюю над спортивними розслідуваннями і вважаю, що дуже важливо розвивати нішу складних і енергозатратних матеріалів у сфері. Українська спортивна журналістика здебільшого концентрується на результатах і очках, менше говорячи про функціонування сфери, фінансові корупційні зв’язки», — підкреслює журналіст.
Його матеріали виходять далеко за межі спортивної бульбашки. Розслідування про російський бобслей допомогло не допустити повернення російських спортсменів до міжнародних стартів. Матеріали про шахові структури РФ стали частиною доказової бази у міжнародному спортивному арбітражі. Після публікацій про фінансові зловживання у спортивній гімнастиці відкривалися кримінальні провадження.
Його робота не була непоміченою, тож Станіслав став спортивним журналістом року за версією SBC Ukraine Awards 2025, а також увійшов до шортлиста премії АСЖУ. Про перемогу у Конкурсі від «25 до 25: Молоді та зухвалі» говорить із посмішкою та притаманною самоіронією: «Буду дуже задоволений побувати в списку цих прекрасних людей 25 до 25».
У професії він прагне одного: щоб спортивна журналістика в Україні перестала бути лише про результати й стала інструментом реальних змін. «Tribuna.com — це більше, ніж медіа. Ми намагаємося розвивати соціальні напрями, що, власне, і має робити журналістика», — зазначає Станіслав.
Станіслав Орошкевич
Редактор та журналіст Tribuna.com
Мовчання — це теж інфопривід. Якщо ви не говорите, за вас скажуть інші.
Станіслав народився в Донецьку, із дитинства зростав в атмосфері великих змагань і культури вболівання. Після переїзду до Тернополя у 2014 році серйозно захопився велосипедними гонками і здобув звання кандидата в майстри спорту. Та через травму був змушений завершити кар'єру — саме тоді його шлях повернув у бік журналістики.
У професію Станіслав прийшов із бажанням говорити про спорт інакше: не лише через результати та статистику, а через процеси й системи, які формують цю сферу зсередини.
Сьогодні він — журналіст і редактор незалежного спортивного медіа Tribuna.com, де поєднує редакторську роботу з авторською журналістикою, репортажами та розслідуваннями. Працював спеціальним кореспондентом на Олімпійських іграх у Мілані-Кортіні, висвітлював матчі збірної України, чемпіонати, конференції Мінспорту та НОК, брав інтерв’ю у провідних українських спортсменів і міжнародних спортивних лідерів.
Головний фокус його роботи — спортивні розслідування. «Я вже понад два роки працюю над спортивними розслідуваннями і вважаю, що дуже важливо розвивати нішу складних і енергозатратних матеріалів у сфері. Українська спортивна журналістика здебільшого концентрується на результатах і очках, менше говорячи про функціонування сфери, фінансові корупційні зв’язки», — підкреслює журналіст.
Його матеріали виходять далеко за межі спортивної бульбашки. Розслідування про російський бобслей допомогло не допустити повернення російських спортсменів до міжнародних стартів. Матеріали про шахові структури РФ стали частиною доказової бази у міжнародному спортивному арбітражі. Після публікацій про фінансові зловживання у спортивній гімнастиці відкривалися кримінальні провадження.
Його робота не була непоміченою, тож Станіслав став спортивним журналістом року за версією SBC Ukraine Awards 2025, а також увійшов до шортлиста премії АСЖУ. Про перемогу у Конкурсі від «25 до 25: Молоді та зухвалі» говорить із посмішкою та притаманною самоіронією: «Буду дуже задоволений побувати в списку цих прекрасних людей 25 до 25».
У професії він прагне одного: щоб спортивна журналістика в Україні перестала бути лише про результати й стала інструментом реальних змін. «Tribuna.com — це більше, ніж медіа. Ми намагаємося розвивати соціальні напрями, що, власне, і має робити журналістика», — зазначає Станіслав.
Ольга Матвєєва
Журналістка Bihus.Info
Дотримання журналістських стандартів, перевірка інформації, а також відповідальність перед аудиторією.
Після школи Ольга вступила на факультет журналістики не через абстрактну «високу місію», а через широкий спектр можливостей, які відкриває професія. Спершу працювала кореспонденткою у новинах, згодом спробувала себе у комунікаціях. Та зрештою обрала розслідувальну журналістику саме через її здатність впливати. «Я знаю, що якісний матеріал із хорошою доказовою базою призводить до результатів: від суспільної дискусії і перевірок до звільнень і кримінальних проваджень», — пояснює вона.
Зараз Ольга працює журналісткою-розслідувачкою в Bihus.Info, де відповідає за повний цикл підготовки матеріалів. Медійниця має тверде переконання, що журналістика має не лише інформувати, а й контролювати владу. «Я вважаю, що в роботі журналіста-розслідувача дуже важливими є дотримання журналістських стандартів, перевірка інформації, а також відповідальність перед аудиторією. Саме цього я дотримуюся під час підготовки своїх матеріалів», — ділиться Ольга.
У роботі вона зосереджена на антикорупційних розслідуваннях про державні структури та правоохоронні органи. «Я не боюся братися за складні теми і говорити про проблеми в державних структурах. У такий спосіб я можу впливати — контролювати посадовців і формувати нульову толерантність до корупції у суспільстві», — розповідає журналістка.
Вона зізнається, що ця робота майже ніколи не буває рутинною, адже кожен новий матеріал приносить несподівані знахідки, які можуть дивувати, обурювати чи навіть шокувати. Саме бажання докопатися до правди й утримує її в професії. Один із найгучніших кейсів — розслідування про голову Держлікслужби Романа Ісаєнка та можливі зловживання у сфері перевірки ліків. Після публікації матеріалу НАБУ відкрило кримінальне провадження, провело обшуки, а згодом фігурант отримав підозру.
Перемога у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» для медійниці — це не лише визнання вже зробленого, а й додаткова мотивація рухатися далі. Як каже сама Ольга: «Особливо важливо, коли твою роботу оцінюють професіонали, адже це дає відчуття, що ти рухаєшся правильним шляхом — і що твої зусилля справді мають сенс».
Ольга Матвєєва
Журналістка Bihus.Info
Дотримання журналістських стандартів, перевірка інформації, а також відповідальність перед аудиторією.
Після школи Ольга вступила на факультет журналістики не через абстрактну «високу місію», а через широкий спектр можливостей, які відкриває професія. Спершу працювала кореспонденткою у новинах, згодом спробувала себе у комунікаціях. Та зрештою обрала розслідувальну журналістику саме через її здатність впливати. «Я знаю, що якісний матеріал із хорошою доказовою базою призводить до результатів: від суспільної дискусії і перевірок до звільнень і кримінальних проваджень», — пояснює вона.
Зараз Ольга працює журналісткою-розслідувачкою в Bihus.Info, де відповідає за повний цикл підготовки матеріалів. Медійниця має тверде переконання, що журналістика має не лише інформувати, а й контролювати владу. «Я вважаю, що в роботі журналіста-розслідувача дуже важливими є дотримання журналістських стандартів, перевірка інформації, а також відповідальність перед аудиторією. Саме цього я дотримуюся під час підготовки своїх матеріалів», — ділиться Ольга.
У роботі вона зосереджена на антикорупційних розслідуваннях про державні структури та правоохоронні органи. «Я не боюся братися за складні теми і говорити про проблеми в державних структурах. У такий спосіб я можу впливати — контролювати посадовців і формувати нульову толерантність до корупції у суспільстві», — розповідає журналістка.
Вона зізнається, що ця робота майже ніколи не буває рутинною, адже кожен новий матеріал приносить несподівані знахідки, які можуть дивувати, обурювати чи навіть шокувати. Саме бажання докопатися до правди й утримує її в професії. Один із найгучніших кейсів — розслідування про голову Держлікслужби Романа Ісаєнка та можливі зловживання у сфері перевірки ліків. Після публікації матеріалу НАБУ відкрило кримінальне провадження, провело обшуки, а згодом фігурант отримав підозру.
Перемога у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» для медійниці — це не лише визнання вже зробленого, а й додаткова мотивація рухатися далі. Як каже сама Ольга: «Особливо важливо, коли твою роботу оцінюють професіонали, адже це дає відчуття, що ти рухаєшся правильним шляхом — і що твої зусилля справді мають сенс».
Ольга Матвєєва
Журналістка Bihus.Info
Дотримання журналістських стандартів, перевірка інформації, а також відповідальність перед аудиторією.
Після школи Ольга вступила на факультет журналістики не через абстрактну «високу місію», а через широкий спектр можливостей, які відкриває професія. Спершу працювала кореспонденткою у новинах, згодом спробувала себе у комунікаціях. Та зрештою обрала розслідувальну журналістику саме через її здатність впливати. «Я знаю, що якісний матеріал із хорошою доказовою базою призводить до результатів: від суспільної дискусії і перевірок до звільнень і кримінальних проваджень», — пояснює вона.
Зараз Ольга працює журналісткою-розслідувачкою в Bihus.Info, де відповідає за повний цикл підготовки матеріалів. Медійниця має тверде переконання, що журналістика має не лише інформувати, а й контролювати владу. «Я вважаю, що в роботі журналіста-розслідувача дуже важливими є дотримання журналістських стандартів, перевірка інформації, а також відповідальність перед аудиторією. Саме цього я дотримуюся під час підготовки своїх матеріалів», — ділиться Ольга.
У роботі вона зосереджена на антикорупційних розслідуваннях про державні структури та правоохоронні органи. «Я не боюся братися за складні теми і говорити про проблеми в державних структурах. У такий спосіб я можу впливати — контролювати посадовців і формувати нульову толерантність до корупції у суспільстві», — розповідає журналістка.
Вона зізнається, що ця робота майже ніколи не буває рутинною, адже кожен новий матеріал приносить несподівані знахідки, які можуть дивувати, обурювати чи навіть шокувати. Саме бажання докопатися до правди й утримує її в професії. Один із найгучніших кейсів — розслідування про голову Держлікслужби Романа Ісаєнка та можливі зловживання у сфері перевірки ліків. Після публікації матеріалу НАБУ відкрило кримінальне провадження, провело обшуки, а згодом фігурант отримав підозру.
Перемога у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» для медійниці — це не лише визнання вже зробленого, а й додаткова мотивація рухатися далі. Як каже сама Ольга: «Особливо важливо, коли твою роботу оцінюють професіонали, адже це дає відчуття, що ти рухаєшся правильним шляхом — і що твої зусилля справді мають сенс».
Тетяна Миронишена
Репортерка The Kyiv Independent
Чесно, системно, без спрощень. Світ має бачити війну такою, якою її бачать українці.
Навчаючись на редакторку та видавчиню в Київському університеті імені Бориса Грінченка, Тетяна обрала журналістику як спосіб працювати зі складними сенсами й пояснювати важливе просто та точно. Сьогодні для неї це можливість дати світові чесне розуміння війни в Україні — без спрощень, стереотипів і нав’язаних Росією пояснень.
Тетяна є частиною відділу War Desk у The Kyiv Independent, де висвітлює російсько-українську війну через новини, аналітику, репортажі та англомовний відеоконтент. Її спеціалізація — Росія: внутрішні процеси, військова стратегія, пропаганда та суспільні настрої. Один із ключових напрямів її роботи — пояснення для міжнародної аудиторії, як змінюється російська тактика війни. Зокрема, вона аналізує перехід до системного терору цивільного населення через атаки на енергетичну та критичну інфраструктуру.
Тетяна однією з перших почала системно висвітлювати енергетичну кризу в Україні ще до того, як ця тема стала предметом уваги міжнародних медіа. Її репортаж про київський будинок, що взимку залишився без опалення, отримав широкий резонанс, а згодом її експертизу запросили до данського медіа Zetland.
Одним із найсильніших її проєктів став документальний фільм «What Russian mass attack feels like in Ukraine». Разом з оператором Тетяна провела ніч із київською родиною під час масованої атаки, щоб показати міжнародній аудиторії, який вигляд має війна очима цивільних.
«Я роблю Україну ближчою, зрозумілішою. Важливим інструментом для мене є постколоніальна оптика, яка допомагає пояснити природу нашої війни. Хочу робити це системно і масштабувати вплив», — каже Тетяна.
Тетяна Миронишена
Репортерка The Kyiv Independent
Чесно, системно, без спрощень. Світ має бачити війну такою, якою її бачать українці.
Навчаючись на редакторку та видавчиню в Київському університеті імені Бориса Грінченка, Тетяна обрала журналістику як спосіб працювати зі складними сенсами й пояснювати важливе просто та точно. Сьогодні для неї це можливість дати світові чесне розуміння війни в Україні — без спрощень, стереотипів і нав’язаних Росією пояснень.
Тетяна є частиною відділу War Desk у The Kyiv Independent, де висвітлює російсько-українську війну через новини, аналітику, репортажі та англомовний відеоконтент. Її спеціалізація — Росія: внутрішні процеси, військова стратегія, пропаганда та суспільні настрої. Один із ключових напрямів її роботи — пояснення для міжнародної аудиторії, як змінюється російська тактика війни. Зокрема, вона аналізує перехід до системного терору цивільного населення через атаки на енергетичну та критичну інфраструктуру.
Тетяна однією з перших почала системно висвітлювати енергетичну кризу в Україні ще до того, як ця тема стала предметом уваги міжнародних медіа. Її репортаж про київський будинок, що взимку залишився без опалення, отримав широкий резонанс, а згодом її експертизу запросили до данського медіа Zetland.
Одним із найсильніших її проєктів став документальний фільм «What Russian mass attack feels like in Ukraine». Разом з оператором Тетяна провела ніч із київською родиною під час масованої атаки, щоб показати міжнародній аудиторії, який вигляд має війна очима цивільних.
«Я роблю Україну ближчою, зрозумілішою. Важливим інструментом для мене є постколоніальна оптика, яка допомагає пояснити природу нашої війни. Хочу робити це системно і масштабувати вплив», — каже Тетяна.
Тетяна Миронишена
Репортерка The Kyiv Independent
Чесно, системно, без спрощень. Світ має бачити війну такою, якою її бачать українці.
Навчаючись на редакторку та видавчиню в Київському університеті імені Бориса Грінченка, Тетяна обрала журналістику як спосіб працювати зі складними сенсами й пояснювати важливе просто та точно. Сьогодні для неї це можливість дати світові чесне розуміння війни в Україні — без спрощень, стереотипів і нав’язаних Росією пояснень.
Тетяна є частиною відділу War Desk у The Kyiv Independent, де висвітлює російсько-українську війну через новини, аналітику, репортажі та англомовний відеоконтент. Її спеціалізація — Росія: внутрішні процеси, військова стратегія, пропаганда та суспільні настрої. Один із ключових напрямів її роботи — пояснення для міжнародної аудиторії, як змінюється російська тактика війни. Зокрема, вона аналізує перехід до системного терору цивільного населення через атаки на енергетичну та критичну інфраструктуру.
Тетяна однією з перших почала системно висвітлювати енергетичну кризу в Україні ще до того, як ця тема стала предметом уваги міжнародних медіа. Її репортаж про київський будинок, що взимку залишився без опалення, отримав широкий резонанс, а згодом її експертизу запросили до данського медіа Zetland.
Одним із найсильніших її проєктів став документальний фільм «What Russian mass attack feels like in Ukraine». Разом з оператором Тетяна провела ніч із київською родиною під час масованої атаки, щоб показати міжнародній аудиторії, який вигляд має війна очима цивільних.
«Я роблю Україну ближчою, зрозумілішою. Важливим інструментом для мене є постколоніальна оптика, яка допомагає пояснити природу нашої війни. Хочу робити це системно і масштабувати вплив», — каже Тетяна.
Каріна Бугайченко
Журналістка-розслідувачка «Слідство.Інфо»
Бути голосом свого покоління.
Каріна у журналістиці з 19 років і за цей час напрацювала шість років досвіду. Вона закінчила магістратуру з відзнакою за напрямом «Правова журналістика», що дало їй не лише ґрунтовну теоретичну базу, а й чітке розуміння того, як журналістика може ставати інструментом встановлення справедливості.
У редакції «Слідство.Інфо» Каріна спеціалізується на розслідуваннях. Вона документує свідчення колишніх військовополонених, працює на місцях російських атак, аналізує відкриті реєстри й цифрові сліди, ідентифікуючи причетних до злочинів.
Її розслідування не завершуються на етапі публікації — вони нерідко стають підставою для подальших дій правоохоронців та міжнародних інституцій. Частина записаних нею свідчень увійшла до звітів Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні. Після її публікацій українські правоохоронці оголошували підозри працівникам російських місць несвободи, а встановлений нею оператор російського FPV-дрона, який атакував цивільних на Херсонщині, отримав заочний вирок суду.
Серед найсильніших матеріалів медійниці — розслідування про прицільні атаки FPV-дронів на цивільне населення Херсонщини та серія матеріалів про катування українських військовополонених у Курському СІЗО №1. У цих історіях поєдналися польова робота в умовах постійної небезпеки, складна аналітика та кропітка ідентифікація конкретних виконавців. Про свою мотивацію вона говорить так: «Я хочу робити не лише сильні матеріали, а й посилювати та розвивати медійну спільноту. Бути голосом свого покоління. І разом з іншими удосконалювати рівень українських медіа».
Участь у Конкурсі має для неї особливе значення: «Мені 25 років, тому застрибую в останній вагон. Отримання відзнаки для мене — це, окрім того, що додаткове натхнення працювати далі, ще й можливість стати помітнішою у професійному середовищі. Бути частиною сильної спільноти, перейняти естафету від старших колег і далі тримати цінності незалежної журналістики».
Каріна Бугайченко
Журналістка-розслідувачка «Слідство.Інфо»
Бути голосом свого покоління.
Каріна у журналістиці з 19 років і за цей час напрацювала шість років досвіду. Вона закінчила магістратуру з відзнакою за напрямом «Правова журналістика», що дало їй не лише ґрунтовну теоретичну базу, а й чітке розуміння того, як журналістика може ставати інструментом встановлення справедливості.
У редакції «Слідство.Інфо» Каріна спеціалізується на розслідуваннях. Вона документує свідчення колишніх військовополонених, працює на місцях російських атак, аналізує відкриті реєстри й цифрові сліди, ідентифікуючи причетних до злочинів.
Її розслідування не завершуються на етапі публікації — вони нерідко стають підставою для подальших дій правоохоронців та міжнародних інституцій. Частина записаних нею свідчень увійшла до звітів Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні. Після її публікацій українські правоохоронці оголошували підозри працівникам російських місць несвободи, а встановлений нею оператор російського FPV-дрона, який атакував цивільних на Херсонщині, отримав заочний вирок суду.
Серед найсильніших матеріалів медійниці — розслідування про прицільні атаки FPV-дронів на цивільне населення Херсонщини та серія матеріалів про катування українських військовополонених у Курському СІЗО №1. У цих історіях поєдналися польова робота в умовах постійної небезпеки, складна аналітика та кропітка ідентифікація конкретних виконавців. Про свою мотивацію вона говорить так: «Я хочу робити не лише сильні матеріали, а й посилювати та розвивати медійну спільноту. Бути голосом свого покоління. І разом з іншими удосконалювати рівень українських медіа».
Участь у Конкурсі має для неї особливе значення: «Мені 25 років, тому застрибую в останній вагон. Отримання відзнаки для мене — це, окрім того, що додаткове натхнення працювати далі, ще й можливість стати помітнішою у професійному середовищі. Бути частиною сильної спільноти, перейняти естафету від старших колег і далі тримати цінності незалежної журналістики».
Каріна Бугайченко
Журналістка-розслідувачка «Слідство.Інфо»
Бути голосом свого покоління.
Каріна у журналістиці з 19 років і за цей час напрацювала шість років досвіду. Вона закінчила магістратуру з відзнакою за напрямом «Правова журналістика», що дало їй не лише ґрунтовну теоретичну базу, а й чітке розуміння того, як журналістика може ставати інструментом встановлення справедливості.
У редакції «Слідство.Інфо» Каріна спеціалізується на розслідуваннях. Вона документує свідчення колишніх військовополонених, працює на місцях російських атак, аналізує відкриті реєстри й цифрові сліди, ідентифікуючи причетних до злочинів.
Її розслідування не завершуються на етапі публікації — вони нерідко стають підставою для подальших дій правоохоронців та міжнародних інституцій. Частина записаних нею свідчень увійшла до звітів Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні. Після її публікацій українські правоохоронці оголошували підозри працівникам російських місць несвободи, а встановлений нею оператор російського FPV-дрона, який атакував цивільних на Херсонщині, отримав заочний вирок суду.
Серед найсильніших матеріалів медійниці — розслідування про прицільні атаки FPV-дронів на цивільне населення Херсонщини та серія матеріалів про катування українських військовополонених у Курському СІЗО №1. У цих історіях поєдналися польова робота в умовах постійної небезпеки, складна аналітика та кропітка ідентифікація конкретних виконавців. Про свою мотивацію вона говорить так: «Я хочу робити не лише сильні матеріали, а й посилювати та розвивати медійну спільноту. Бути голосом свого покоління. І разом з іншими удосконалювати рівень українських медіа».
Участь у Конкурсі має для неї особливе значення: «Мені 25 років, тому застрибую в останній вагон. Отримання відзнаки для мене — це, окрім того, що додаткове натхнення працювати далі, ще й можливість стати помітнішою у професійному середовищі. Бути частиною сильної спільноти, перейняти естафету від старших колег і далі тримати цінності незалежної журналістики».
Ілля Коваленко
Головний редактор Rap.ua
Культура зростає локально.
Ілля Коваленко вже кілька років системно формує інформаційний ландшафт української урбан-культури. Як головний редактор медіа Rap.ua — єдиного незалежного профільного медіа про український хіп-хоп та лайфстайл — він відповідає не просто за контент, а за те, як сьогодні звучить і який вигляд має українська андерграундна сцена в публічному просторі.
У медіасферу Ілля прийшов із переконанням, що культура потребує не лише артистів, а й тих, хто здатен її документувати, осмислювати та підсвічувати нові голоси. Саме цей підхід став основою його роботи: говорити про урбан-культуру не як про нішеву розвагу, а як про повноцінне культурне явище, яке відображає стан суспільства.
З 2022 року він фактично тримає на собі весь редакційний цикл Rap.ua: формує редакційну політику, обирає теми й героїв, працює з авторами, продюсує інтерв’ю, відео та спецпроєкти, займається партнерствами, розвитком соцмереж і YouTube-каналу. В умовах повномасштабної війни, коли команда була розосереджена, а стабільне фінансування зникло, Ілля не просто втримав медіа від зупинки, а перезапустив його в новому форматі — більш гнучкому, мультиплатформенному й стійкому.
Завдяки його редакційним рішенням Rap.ua зберіг статус головної точки входу в українську хіп-хоп індустрію для молодих артистів. Для багатьох із них перші інтерв’ю, прем’єри чи відео на платформі ставали стартом ширшої впізнаваності. Водночас саме матеріали редакції часто стають орієнтиром для великих музичних премій та індустрії загалом. Це підтверджує й участь Іллі як члена журі MEGOGO MUSIC AWARDS у 2024 та 2025 роках, де він вручав нагороду за найкращий реп-альбом року.
Своїм найсильнішим проєктом він вважає документальний фільм «Код 057-X»: «Це історія про те, як маленькі міста формують велику сцену: Куп’янськ, Ківшарівка, Дворічна, Близнюки. Через героїв і їхній досвід ми показали, що українська урбан-культура народжується не лише у великих центрах, а й у локальних спільнотах, які довго залишалися поза увагою. Ми як медіа відстоюємо ідею, що культура зростає локально, і тому цей матеріал набрав доволі хороші охоплення і цитування», — розповідає Ілля.
Головний виклик останніх років для нього — зберегти незалежне культурне медіа під час війни. Ілля адаптував редакційну політику до нової реальності: більше уваги приділив документуванню життя сцени під час війни, локальним ініціативам і особистим історіям артистів. Його професійний орієнтир можна сформулювати просто: культура існує доти, доки про неї чесно й системно говорять. Саме тому Ілля бачить свою місію не лише у створенні сильного контенту, а й у розвитку цілісного середовища — такого, де українська урбан-сцена має власний голос, пам’ять і майбутнє.
Ілля Коваленко
Головний редактор Rap.ua
Культура зростає локально.
Ілля Коваленко вже кілька років системно формує інформаційний ландшафт української урбан-культури. Як головний редактор медіа Rap.ua — єдиного незалежного профільного медіа про український хіп-хоп та лайфстайл — він відповідає не просто за контент, а за те, як сьогодні звучить і який вигляд має українська андерграундна сцена в публічному просторі.
У медіасферу Ілля прийшов із переконанням, що культура потребує не лише артистів, а й тих, хто здатен її документувати, осмислювати та підсвічувати нові голоси. Саме цей підхід став основою його роботи: говорити про урбан-культуру не як про нішеву розвагу, а як про повноцінне культурне явище, яке відображає стан суспільства.
З 2022 року він фактично тримає на собі весь редакційний цикл Rap.ua: формує редакційну політику, обирає теми й героїв, працює з авторами, продюсує інтерв’ю, відео та спецпроєкти, займається партнерствами, розвитком соцмереж і YouTube-каналу. В умовах повномасштабної війни, коли команда була розосереджена, а стабільне фінансування зникло, Ілля не просто втримав медіа від зупинки, а перезапустив його в новому форматі — більш гнучкому, мультиплатформенному й стійкому.
Завдяки його редакційним рішенням Rap.ua зберіг статус головної точки входу в українську хіп-хоп індустрію для молодих артистів. Для багатьох із них перші інтерв’ю, прем’єри чи відео на платформі ставали стартом ширшої впізнаваності. Водночас саме матеріали редакції часто стають орієнтиром для великих музичних премій та індустрії загалом. Це підтверджує й участь Іллі як члена журі MEGOGO MUSIC AWARDS у 2024 та 2025 роках, де він вручав нагороду за найкращий реп-альбом року.
Своїм найсильнішим проєктом він вважає документальний фільм «Код 057-X»: «Це історія про те, як маленькі міста формують велику сцену: Куп’янськ, Ківшарівка, Дворічна, Близнюки. Через героїв і їхній досвід ми показали, що українська урбан-культура народжується не лише у великих центрах, а й у локальних спільнотах, які довго залишалися поза увагою. Ми як медіа відстоюємо ідею, що культура зростає локально, і тому цей матеріал набрав доволі хороші охоплення і цитування», — розповідає Ілля.
Головний виклик останніх років для нього — зберегти незалежне культурне медіа під час війни. Ілля адаптував редакційну політику до нової реальності: більше уваги приділив документуванню життя сцени під час війни, локальним ініціативам і особистим історіям артистів. Його професійний орієнтир можна сформулювати просто: культура існує доти, доки про неї чесно й системно говорять. Саме тому Ілля бачить свою місію не лише у створенні сильного контенту, а й у розвитку цілісного середовища — такого, де українська урбан-сцена має власний голос, пам’ять і майбутнє.
Ілля Коваленко
Головний редактор Rap.ua
Культура зростає локально.
Ілля Коваленко вже кілька років системно формує інформаційний ландшафт української урбан-культури. Як головний редактор медіа Rap.ua — єдиного незалежного профільного медіа про український хіп-хоп та лайфстайл — він відповідає не просто за контент, а за те, як сьогодні звучить і який вигляд має українська андерграундна сцена в публічному просторі.
У медіасферу Ілля прийшов із переконанням, що культура потребує не лише артистів, а й тих, хто здатен її документувати, осмислювати та підсвічувати нові голоси. Саме цей підхід став основою його роботи: говорити про урбан-культуру не як про нішеву розвагу, а як про повноцінне культурне явище, яке відображає стан суспільства.
З 2022 року він фактично тримає на собі весь редакційний цикл Rap.ua: формує редакційну політику, обирає теми й героїв, працює з авторами, продюсує інтерв’ю, відео та спецпроєкти, займається партнерствами, розвитком соцмереж і YouTube-каналу. В умовах повномасштабної війни, коли команда була розосереджена, а стабільне фінансування зникло, Ілля не просто втримав медіа від зупинки, а перезапустив його в новому форматі — більш гнучкому, мультиплатформенному й стійкому.
Завдяки його редакційним рішенням Rap.ua зберіг статус головної точки входу в українську хіп-хоп індустрію для молодих артистів. Для багатьох із них перші інтерв’ю, прем’єри чи відео на платформі ставали стартом ширшої впізнаваності. Водночас саме матеріали редакції часто стають орієнтиром для великих музичних премій та індустрії загалом. Це підтверджує й участь Іллі як члена журі MEGOGO MUSIC AWARDS у 2024 та 2025 роках, де він вручав нагороду за найкращий реп-альбом року.
Своїм найсильнішим проєктом він вважає документальний фільм «Код 057-X»: «Це історія про те, як маленькі міста формують велику сцену: Куп’янськ, Ківшарівка, Дворічна, Близнюки. Через героїв і їхній досвід ми показали, що українська урбан-культура народжується не лише у великих центрах, а й у локальних спільнотах, які довго залишалися поза увагою. Ми як медіа відстоюємо ідею, що культура зростає локально, і тому цей матеріал набрав доволі хороші охоплення і цитування», — розповідає Ілля.
Головний виклик останніх років для нього — зберегти незалежне культурне медіа під час війни. Ілля адаптував редакційну політику до нової реальності: більше уваги приділив документуванню життя сцени під час війни, локальним ініціативам і особистим історіям артистів. Його професійний орієнтир можна сформулювати просто: культура існує доти, доки про неї чесно й системно говорять. Саме тому Ілля бачить свою місію не лише у створенні сильного контенту, а й у розвитку цілісного середовища — такого, де українська урбан-сцена має власний голос, пам’ять і майбутнє.
Максим Піхо
Дата-аналітик NGL.media
Робота з великими даними дозволяє виявляти системні порушення й показувати реальний масштаб проблеми, а не лише окремі випадки.
У розслідувальну журналістику Максим Піхо потрапив не через гучні амбіції, а через інтерес до того, як дані можуть пояснювати системні процеси й викривати приховані закономірності. Уже за два роки він виріс від стажера до одного з ключових дата-аналітиків NGL.media — медіа, яке задає стандарти української розслідувальної журналістики.
Свій професійний шлях Максим розпочав у 2023 році, ставши учасником програми «Розслідуй як OCCRP: стеж за грошима та викривай воєнні злочини». Саме там він отримав перший практичний досвід роботи з даними та зрозумів, що сучасні журналістські розслідування дедалі частіше починаються не з інсайту, а з масивів інформації, які потрібно вміти прочитати.
Максим працює на стику журналістики, аналітики та технологій у команді NGL.media. Колеги називають його прикладом стрімкого професійного росту: менше ніж за рік він опанував нову спеціалізацію практично з нуля. Його робота дозволяє NGL.media досліджувати не окремі випадки, а масштабні системні явища: від непрозорих декларацій до тіньових схем на ринку гуманітарної допомоги.
Один із найпомітніших кейсів Максима — проєкт «Гуманітарна контрабанда», у межах якого він допоміг створити відкриту базу даних ввезених в Україну гуманітарних авто. Аналіз масивів даних дозволив виявити випадки продажу машин, які мали передаватися безплатно, та показати масштаби тіньового ринку. Матеріал отримав значний суспільний резонанс і понад 1,9 мільйона охоплень.
Його професійний шлях показовий для нового покоління українських журналістів — тих, хто працює не лише з текстом і джерелами, а й із кодом, алгоритмами та великими масивами інформації.
Про участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» Максим говорить стримано: «Не дуже люблю і не дуже вмію оцінювати себе збоку. Мене цікавить думка моїх колег». Саме ця стриманість, помножена на системність і швидке професійне зростання, робить його одним із найцікавіших молодих дата-журналістів української розслідувальної медіасфери.
Максим Піхо
Дата-аналітик NGL.media
Робота з великими даними дозволяє виявляти системні порушення й показувати реальний масштаб проблеми, а не лише окремі випадки.
У розслідувальну журналістику Максим Піхо потрапив не через гучні амбіції, а через інтерес до того, як дані можуть пояснювати системні процеси й викривати приховані закономірності. Уже за два роки він виріс від стажера до одного з ключових дата-аналітиків NGL.media — медіа, яке задає стандарти української розслідувальної журналістики.
Свій професійний шлях Максим розпочав у 2023 році, ставши учасником програми «Розслідуй як OCCRP: стеж за грошима та викривай воєнні злочини». Саме там він отримав перший практичний досвід роботи з даними та зрозумів, що сучасні журналістські розслідування дедалі частіше починаються не з інсайту, а з масивів інформації, які потрібно вміти прочитати.
Максим працює на стику журналістики, аналітики та технологій у команді NGL.media. Колеги називають його прикладом стрімкого професійного росту: менше ніж за рік він опанував нову спеціалізацію практично з нуля. Його робота дозволяє NGL.media досліджувати не окремі випадки, а масштабні системні явища: від непрозорих декларацій до тіньових схем на ринку гуманітарної допомоги.
Один із найпомітніших кейсів Максима — проєкт «Гуманітарна контрабанда», у межах якого він допоміг створити відкриту базу даних ввезених в Україну гуманітарних авто. Аналіз масивів даних дозволив виявити випадки продажу машин, які мали передаватися безплатно, та показати масштаби тіньового ринку. Матеріал отримав значний суспільний резонанс і понад 1,9 мільйона охоплень.
Його професійний шлях показовий для нового покоління українських журналістів — тих, хто працює не лише з текстом і джерелами, а й із кодом, алгоритмами та великими масивами інформації.
Про участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» Максим говорить стримано: «Не дуже люблю і не дуже вмію оцінювати себе збоку. Мене цікавить думка моїх колег». Саме ця стриманість, помножена на системність і швидке професійне зростання, робить його одним із найцікавіших молодих дата-журналістів української розслідувальної медіасфери.
Максим Піхо
Дата-аналітик NGL.media
Робота з великими даними дозволяє виявляти системні порушення й показувати реальний масштаб проблеми, а не лише окремі випадки.
У розслідувальну журналістику Максим Піхо потрапив не через гучні амбіції, а через інтерес до того, як дані можуть пояснювати системні процеси й викривати приховані закономірності. Уже за два роки він виріс від стажера до одного з ключових дата-аналітиків NGL.media — медіа, яке задає стандарти української розслідувальної журналістики.
Свій професійний шлях Максим розпочав у 2023 році, ставши учасником програми «Розслідуй як OCCRP: стеж за грошима та викривай воєнні злочини». Саме там він отримав перший практичний досвід роботи з даними та зрозумів, що сучасні журналістські розслідування дедалі частіше починаються не з інсайту, а з масивів інформації, які потрібно вміти прочитати.
Максим працює на стику журналістики, аналітики та технологій у команді NGL.media. Колеги називають його прикладом стрімкого професійного росту: менше ніж за рік він опанував нову спеціалізацію практично з нуля. Його робота дозволяє NGL.media досліджувати не окремі випадки, а масштабні системні явища: від непрозорих декларацій до тіньових схем на ринку гуманітарної допомоги.
Один із найпомітніших кейсів Максима — проєкт «Гуманітарна контрабанда», у межах якого він допоміг створити відкриту базу даних ввезених в Україну гуманітарних авто. Аналіз масивів даних дозволив виявити випадки продажу машин, які мали передаватися безплатно, та показати масштаби тіньового ринку. Матеріал отримав значний суспільний резонанс і понад 1,9 мільйона охоплень.
Його професійний шлях показовий для нового покоління українських журналістів — тих, хто працює не лише з текстом і джерелами, а й із кодом, алгоритмами та великими масивами інформації.
Про участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» Максим говорить стримано: «Не дуже люблю і не дуже вмію оцінювати себе збоку. Мене цікавить думка моїх колег». Саме ця стриманість, помножена на системність і швидке професійне зростання, робить його одним із найцікавіших молодих дата-журналістів української розслідувальної медіасфери.
Поліна Куліш
Мультимедійна редакторка «Ґвара Медіа»
Правда вартує будь-якої ціни.
Поліна потрапила в журналістику випадково. Навчаючись у школі, просто любила історії людей та хотіла про них писати. Ще студенткою вона почала працювати новинаркою в «Ґвара Медіа» і швидко зрозуміла: у журналістиці всьому можна навчитися, важливо лише не втрачати прагнення до правди, фактів і справедливості.
Робота в Харкові під час повномасштабної війни швидко визначила її професійний фокус: репортажі з місць обстрілів, історії військових і цивільних, документування життя прифронтового регіону. Саме так сформувався інтерес до воєнної та політичної журналістики.
Сьогодні Поліна Куліш працює мультимедійною редакторкою у «Ґвара Медіа». «Від новин я перейшла до текстів та відео, з нуля, часто методом спроб і помилок, опанувала YouTube. Бо так працюють локальні медіа із обмеженими ресурсами», — ділиться медійниця.
Одним із головних її досягнень став запуск формату відеоінтерв’ю на YouTube-каналі редакції. Поліна знайшла теми, які стабільно резонують з аудиторією, передусім інтерв’ю з військовими та посадовцями регіону. Серед сильних кейсів — репортаж про військових за програмою «Контракт 18–24», який став вірусним, та матеріал про примусову евакуацію дитини, що підняв суспільну дискусію.
На думку Поліни, сила локальної журналістики — у здатності першою фіксувати історії, які згодом стають важливими для всієї країни. Саме тому свою роботу вона бачить як внесок не лише в розвиток редакції, а й у формування якісного українського медійного середовища.
Участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» — це спосіб побачити власне професійне зростання. «Три роки тому я вже подавалася на цю відзнаку, але не пройшла, тому що лише починала свій шлях у журналістиці. А зараз я бачу, як зростають моя впевненість і відповідальність, яку я готова брати», — зізнається редакторка.
Поліна каже, що зараз для неї найважливіше — зустріти закінчення війни, працюючи у локальному медіа свого прифронтового регіону. Проте вона вже сьогодні визначилася із професійним орієнтиром на майбутнє: «Хочу рухатися до ширшого масштабу: національного чи міжнародного медіа, де можна працювати з проблемами, які виходять за межі одного регіону».
Поліна Куліш
Мультимедійна редакторка «Ґвара Медіа»
Правда вартує будь-якої ціни.
Поліна потрапила в журналістику випадково. Навчаючись у школі, просто любила історії людей та хотіла про них писати. Ще студенткою вона почала працювати новинаркою в «Ґвара Медіа» і швидко зрозуміла: у журналістиці всьому можна навчитися, важливо лише не втрачати прагнення до правди, фактів і справедливості.
Робота в Харкові під час повномасштабної війни швидко визначила її професійний фокус: репортажі з місць обстрілів, історії військових і цивільних, документування життя прифронтового регіону. Саме так сформувався інтерес до воєнної та політичної журналістики.
Сьогодні Поліна Куліш працює мультимедійною редакторкою у «Ґвара Медіа». «Від новин я перейшла до текстів та відео, з нуля, часто методом спроб і помилок, опанувала YouTube. Бо так працюють локальні медіа із обмеженими ресурсами», — ділиться медійниця.
Одним із головних її досягнень став запуск формату відеоінтерв’ю на YouTube-каналі редакції. Поліна знайшла теми, які стабільно резонують з аудиторією, передусім інтерв’ю з військовими та посадовцями регіону. Серед сильних кейсів — репортаж про військових за програмою «Контракт 18–24», який став вірусним, та матеріал про примусову евакуацію дитини, що підняв суспільну дискусію.
На думку Поліни, сила локальної журналістики — у здатності першою фіксувати історії, які згодом стають важливими для всієї країни. Саме тому свою роботу вона бачить як внесок не лише в розвиток редакції, а й у формування якісного українського медійного середовища.
Участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» — це спосіб побачити власне професійне зростання. «Три роки тому я вже подавалася на цю відзнаку, але не пройшла, тому що лише починала свій шлях у журналістиці. А зараз я бачу, як зростають моя впевненість і відповідальність, яку я готова брати», — зізнається редакторка.
Поліна каже, що зараз для неї найважливіше — зустріти закінчення війни, працюючи у локальному медіа свого прифронтового регіону. Проте вона вже сьогодні визначилася із професійним орієнтиром на майбутнє: «Хочу рухатися до ширшого масштабу: національного чи міжнародного медіа, де можна працювати з проблемами, які виходять за межі одного регіону».
Поліна Куліш
Мультимедійна редакторка «Ґвара Медіа»
Правда вартує будь-якої ціни.
Поліна потрапила в журналістику випадково. Навчаючись у школі, просто любила історії людей та хотіла про них писати. Ще студенткою вона почала працювати новинаркою в «Ґвара Медіа» і швидко зрозуміла: у журналістиці всьому можна навчитися, важливо лише не втрачати прагнення до правди, фактів і справедливості.
Робота в Харкові під час повномасштабної війни швидко визначила її професійний фокус: репортажі з місць обстрілів, історії військових і цивільних, документування життя прифронтового регіону. Саме так сформувався інтерес до воєнної та політичної журналістики.
Сьогодні Поліна Куліш працює мультимедійною редакторкою у «Ґвара Медіа». «Від новин я перейшла до текстів та відео, з нуля, часто методом спроб і помилок, опанувала YouTube. Бо так працюють локальні медіа із обмеженими ресурсами», — ділиться медійниця.
Одним із головних її досягнень став запуск формату відеоінтерв’ю на YouTube-каналі редакції. Поліна знайшла теми, які стабільно резонують з аудиторією, передусім інтерв’ю з військовими та посадовцями регіону. Серед сильних кейсів — репортаж про військових за програмою «Контракт 18–24», який став вірусним, та матеріал про примусову евакуацію дитини, що підняв суспільну дискусію.
На думку Поліни, сила локальної журналістики — у здатності першою фіксувати історії, які згодом стають важливими для всієї країни. Саме тому свою роботу вона бачить як внесок не лише в розвиток редакції, а й у формування якісного українського медійного середовища.
Участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» — це спосіб побачити власне професійне зростання. «Три роки тому я вже подавалася на цю відзнаку, але не пройшла, тому що лише починала свій шлях у журналістиці. А зараз я бачу, як зростають моя впевненість і відповідальність, яку я готова брати», — зізнається редакторка.
Поліна каже, що зараз для неї найважливіше — зустріти закінчення війни, працюючи у локальному медіа свого прифронтового регіону. Проте вона вже сьогодні визначилася із професійним орієнтиром на майбутнє: «Хочу рухатися до ширшого масштабу: національного чи міжнародного медіа, де можна працювати з проблемами, які виходять за межі одного регіону».
Катерина Гуріна
SMM-менеджерка «Української правди»
Обожнюю знаходити історії українців, які чіпляють.
На запитання, чому саме вона має потрапити у фінальний список Конкурсу «25 до 25: Молоді та зухвалі», Катерина відповідає: «Якби я робила пост на таку тему, то точно додала туди сертифікати зі своїх шкільних конкурсів. Якби не одне «але» — їх знищила Росія. Саме з того моменту для мене стало надважливим розповідати історії».
За два з половиною роки її роботи Instagram-акаунт «Української правди» зріс більш ніж на 150 тисяч підписників і став найбільшим серед незалежних українських медіа.
Робота в «УП» для Катерини Гуріної стала способом фіксувати пам’ять і знаходити форму для історій, які не можна загубити. Серед кейсів, якими вона пишається найбільше, — спецпроєкт до річниці теракту в Оленівці, який став найрезонанснішою публікацією акаунту та започаткував співпрацю з Асоціацією родин захисників Азовсталі. Катерина згадує: «“Єдине, що в мене залишилося, — це пам’ять”. Ці слова сказала мама одного із загиблих військових. Вони залишилися зі мною назавжди, і я вирішила, що історії загиблих мають бути почуті».
Вона системно переосмислює роль соцмереж у журналістиці: адаптує великі тексти в сильні візуальні історії, створює контент для міжнародної аудиторії, запускає нові формати й задає стандарт того, як медіа можуть працювати з цифровими платформами змістовно й відповідально.
У майбутньому Катерина Гуріна хоче розвиватися як мультимедійна редакторка й створювати спецпроєкти, що розповідатимуть про Україну світу. Її професійна амбіція чітка: «Я прагну, аби якість моєї роботи була підтверджена не тільки кількістю підписників в Instagram, а й визнанням від людей, які вже багато років працюють у цій сфері». І участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» для неї — це ще один крок уперед.
Катерина Гуріна
SMM-менеджерка «Української правди»
Обожнюю знаходити історії українців, які чіпляють.
На запитання, чому саме вона має потрапити у фінальний список Конкурсу «25 до 25: Молоді та зухвалі», Катерина відповідає: «Якби я робила пост на таку тему, то точно додала туди сертифікати зі своїх шкільних конкурсів. Якби не одне «але» — їх знищила Росія. Саме з того моменту для мене стало надважливим розповідати історії».
За два з половиною роки її роботи Instagram-акаунт «Української правди» зріс більш ніж на 150 тисяч підписників і став найбільшим серед незалежних українських медіа.
Робота в «УП» для Катерини Гуріної стала способом фіксувати пам’ять і знаходити форму для історій, які не можна загубити. Серед кейсів, якими вона пишається найбільше, — спецпроєкт до річниці теракту в Оленівці, який став найрезонанснішою публікацією акаунту та започаткував співпрацю з Асоціацією родин захисників Азовсталі. Катерина згадує: «“Єдине, що в мене залишилося, — це пам’ять”. Ці слова сказала мама одного із загиблих військових. Вони залишилися зі мною назавжди, і я вирішила, що історії загиблих мають бути почуті».
Вона системно переосмислює роль соцмереж у журналістиці: адаптує великі тексти в сильні візуальні історії, створює контент для міжнародної аудиторії, запускає нові формати й задає стандарт того, як медіа можуть працювати з цифровими платформами змістовно й відповідально.
У майбутньому Катерина Гуріна хоче розвиватися як мультимедійна редакторка й створювати спецпроєкти, що розповідатимуть про Україну світу. Її професійна амбіція чітка: «Я прагну, аби якість моєї роботи була підтверджена не тільки кількістю підписників в Instagram, а й визнанням від людей, які вже багато років працюють у цій сфері». І участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» для неї — це ще один крок уперед.
Катерина Гуріна
SMM-менеджерка «Української правди»
Обожнюю знаходити історії українців, які чіпляють.
На запитання, чому саме вона має потрапити у фінальний список Конкурсу «25 до 25: Молоді та зухвалі», Катерина відповідає: «Якби я робила пост на таку тему, то точно додала туди сертифікати зі своїх шкільних конкурсів. Якби не одне «але» — їх знищила Росія. Саме з того моменту для мене стало надважливим розповідати історії».
За два з половиною роки її роботи Instagram-акаунт «Української правди» зріс більш ніж на 150 тисяч підписників і став найбільшим серед незалежних українських медіа.
Робота в «УП» для Катерини Гуріної стала способом фіксувати пам’ять і знаходити форму для історій, які не можна загубити. Серед кейсів, якими вона пишається найбільше, — спецпроєкт до річниці теракту в Оленівці, який став найрезонанснішою публікацією акаунту та започаткував співпрацю з Асоціацією родин захисників Азовсталі. Катерина згадує: «“Єдине, що в мене залишилося, — це пам’ять”. Ці слова сказала мама одного із загиблих військових. Вони залишилися зі мною назавжди, і я вирішила, що історії загиблих мають бути почуті».
Вона системно переосмислює роль соцмереж у журналістиці: адаптує великі тексти в сильні візуальні історії, створює контент для міжнародної аудиторії, запускає нові формати й задає стандарт того, як медіа можуть працювати з цифровими платформами змістовно й відповідально.
У майбутньому Катерина Гуріна хоче розвиватися як мультимедійна редакторка й створювати спецпроєкти, що розповідатимуть про Україну світу. Її професійна амбіція чітка: «Я прагну, аби якість моєї роботи була підтверджена не тільки кількістю підписників в Instagram, а й визнанням від людей, які вже багато років працюють у цій сфері». І участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» для неї — це ще один крок уперед.
Вікторія Парфьонова
Фахівчиня публікацій управління архівного контенту «Суспільне Медіатека»
Повертати українській історії її голос.
«Наша команда працює над структурою публічного медіаархіву України з нуля. І це зухвалий виклик — перетворити архів на джерело знання, яке працює сьогодні», — каже Вікторія Парфьонова, фахівчиня публікацій управління архівного контенту «Суспільне Медіатека».
Вона випускниця історичного факультету Львівського університету. У медіа прийшла через бажання повертати українській історії її голос. Вікторія переконана, що архів не просто сховище минулого, а й спосіб зробити пам’ять доступною й зрозумілою сучасникам.
Лише за рік медійниця опрацювала та опублікувала понад тисячу архівних матеріалів, серед яких хроніки розбудови ДніпроГЕСу, фільми про Чорнобиль і навіть прижиттєве інтерв’ю Максима Рильського. «Я працюю з матеріалом, який тривалий час залишався без опису, без ідентифікації і без контексту», — пояснює Вікторія Парфьонова.
Особливо важливими для себе вона вважає кейси, коли архівні записи стають частиною сучасної суспільної розмови — допомагають переосмислювати історію, руйнувати стереотипи й відкривати маловідомі сторінки українського минулого. Саме так, на її думку, «Суспільне Медіатека» формує нову культуру довіри до джерел і поступово стає повноцінним публічним медіаархівом європейського рівня. «Це не просто архів — це жива історія, з якою я працюю щодня і роблю її доступною», — каже фахівчиня.
Для Вікторії ця робота — про відповідальність перед пам’яттю та людьми, чиї історії десятиліттями залишалися непочутими. У найближчі роки вона хоче й далі розвивати український публічний медіаархів, щоб ці матеріали ставали не лише збереженими артефактами, а й живими свідченнями, які допомагають суспільству краще розуміти себе. «Зробити їх зрозумілими, доступними і такими, яким довіряють», — так вона формулює свою професійну мету.
Вікторія Парфьонова
Фахівчиня публікацій управління архівного контенту «Суспільне Медіатека»
Повертати українській історії її голос.
«Наша команда працює над структурою публічного медіаархіву України з нуля. І це зухвалий виклик — перетворити архів на джерело знання, яке працює сьогодні», — каже Вікторія Парфьонова, фахівчиня публікацій управління архівного контенту «Суспільне Медіатека».
Вона випускниця історичного факультету Львівського університету. У медіа прийшла через бажання повертати українській історії її голос. Вікторія переконана, що архів не просто сховище минулого, а й спосіб зробити пам’ять доступною й зрозумілою сучасникам.
Лише за рік медійниця опрацювала та опублікувала понад тисячу архівних матеріалів, серед яких хроніки розбудови ДніпроГЕСу, фільми про Чорнобиль і навіть прижиттєве інтерв’ю Максима Рильського. «Я працюю з матеріалом, який тривалий час залишався без опису, без ідентифікації і без контексту», — пояснює Вікторія Парфьонова.
Особливо важливими для себе вона вважає кейси, коли архівні записи стають частиною сучасної суспільної розмови — допомагають переосмислювати історію, руйнувати стереотипи й відкривати маловідомі сторінки українського минулого. Саме так, на її думку, «Суспільне Медіатека» формує нову культуру довіри до джерел і поступово стає повноцінним публічним медіаархівом європейського рівня. «Це не просто архів — це жива історія, з якою я працюю щодня і роблю її доступною», — каже фахівчиня.
Для Вікторії ця робота — про відповідальність перед пам’яттю та людьми, чиї історії десятиліттями залишалися непочутими. У найближчі роки вона хоче й далі розвивати український публічний медіаархів, щоб ці матеріали ставали не лише збереженими артефактами, а й живими свідченнями, які допомагають суспільству краще розуміти себе. «Зробити їх зрозумілими, доступними і такими, яким довіряють», — так вона формулює свою професійну мету.
Вікторія Парфьонова
Фахівчиня публікацій управління архівного контенту «Суспільне Медіатека»
Повертати українській історії її голос.
«Наша команда працює над структурою публічного медіаархіву України з нуля. І це зухвалий виклик — перетворити архів на джерело знання, яке працює сьогодні», — каже Вікторія Парфьонова, фахівчиня публікацій управління архівного контенту «Суспільне Медіатека».
Вона випускниця історичного факультету Львівського університету. У медіа прийшла через бажання повертати українській історії її голос. Вікторія переконана, що архів не просто сховище минулого, а й спосіб зробити пам’ять доступною й зрозумілою сучасникам.
Лише за рік медійниця опрацювала та опублікувала понад тисячу архівних матеріалів, серед яких хроніки розбудови ДніпроГЕСу, фільми про Чорнобиль і навіть прижиттєве інтерв’ю Максима Рильського. «Я працюю з матеріалом, який тривалий час залишався без опису, без ідентифікації і без контексту», — пояснює Вікторія Парфьонова.
Особливо важливими для себе вона вважає кейси, коли архівні записи стають частиною сучасної суспільної розмови — допомагають переосмислювати історію, руйнувати стереотипи й відкривати маловідомі сторінки українського минулого. Саме так, на її думку, «Суспільне Медіатека» формує нову культуру довіри до джерел і поступово стає повноцінним публічним медіаархівом європейського рівня. «Це не просто архів — це жива історія, з якою я працюю щодня і роблю її доступною», — каже фахівчиня.
Для Вікторії ця робота — про відповідальність перед пам’яттю та людьми, чиї історії десятиліттями залишалися непочутими. У найближчі роки вона хоче й далі розвивати український публічний медіаархів, щоб ці матеріали ставали не лише збереженими артефактами, а й живими свідченнями, які допомагають суспільству краще розуміти себе. «Зробити їх зрозумілими, доступними і такими, яким довіряють», — так вона формулює свою професійну мету.
Владислав Бундаш
Виконавчий продюсер «Громадського радіо»
Людиноцентричність у всьому: важливий контент для людей створюють люди. Тому я будую комфортну роботу команди, у якій колеги відчувають належність і власну цінність як фахівці та фахівчині.
Із дитинства Владислав знав, що хоче працювати з інформацією й говорити з людьми про важливе. Спершу це було захоплення сценою та голосом: п’ять років у студії ведучих радіо й телебачення, робота на всеукраїнських і міжнародних конкурсах, перші навички публічної комунікації.
У 17 років він обрав журналістику, бо бачив у ній можливість не просто бути в кадрі, а працювати із сенсами й різними аудиторіями. В 21 Владислав потрапив до «Громадського радіо», де пройшов шлях від гостьового редактора, SMM-редактора, ведучого прямого ефіру до виконавчого продюсера. Саме тут, каже він, остаточно зрозумів, що знайшов своє місце в професії: «Для мене ця посада — не про статус, а про відповідальність за команду, медіа, яке щодня говорить із людьми й залишається потрібним там, де український голос особливо важливий».
Сьогодні Владислав координує операційну роботу чотирьох відділів з майже 40 людей, поєднуючи стратегічне управління, продюсування й кризовий менеджмент. За минулий рік він долучився до запуску понад 15 проєктів. Серед них — авторський подкаст «Екомайбутнє — сьогодні», радіофільм «Рівні у бою, та не рівні у правах» про ЛГБТКІ+ військових, а також другий сезон подкасту «Хтось когось любить», який зібрав понад 4 мільйони переглядів.
Його робота допомогла посилити цифрову присутність «Громадського радіо»: лише у 2025 році YouTube-канали медіа зібрали понад 27 мільйонів переглядів. Але для Владислава ключовий показник — не цифри, а те, що незалежне українське мовлення продовжує звучати на прифронтових і тимчасово окупованих територіях, де доступ до перевіреної інформації — не просто потреба, а питання стійкості людей.
Його внесок у редакцію передусім стосується створення такого середовища, в якому команда може працювати впевнено навіть у часи постійної турбулентності. Владислав переконаний: сильний контент створюють там, де є довіра, підтримка й спільне розуміння мети. Саме тому участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» він сприймає як визнання не особистого успіху, а спільної роботи всієї редакції.
«Для мене це не про особисту перемогу. Це визнання команди й медіа, яке щодня працює в складних умовах, щоб залишатися потрібним людям і країні», — підсумовує Владислав.
Владислав Бундаш
Виконавчий продюсер «Громадського радіо»
Людиноцентричність у всьому: важливий контент для людей створюють люди. Тому я будую комфортну роботу команди, у якій колеги відчувають належність і власну цінність як фахівці та фахівчині.
Із дитинства Владислав знав, що хоче працювати з інформацією й говорити з людьми про важливе. Спершу це було захоплення сценою та голосом: п’ять років у студії ведучих радіо й телебачення, робота на всеукраїнських і міжнародних конкурсах, перші навички публічної комунікації.
У 17 років він обрав журналістику, бо бачив у ній можливість не просто бути в кадрі, а працювати із сенсами й різними аудиторіями. В 21 Владислав потрапив до «Громадського радіо», де пройшов шлях від гостьового редактора, SMM-редактора, ведучого прямого ефіру до виконавчого продюсера. Саме тут, каже він, остаточно зрозумів, що знайшов своє місце в професії: «Для мене ця посада — не про статус, а про відповідальність за команду, медіа, яке щодня говорить із людьми й залишається потрібним там, де український голос особливо важливий».
Сьогодні Владислав координує операційну роботу чотирьох відділів з майже 40 людей, поєднуючи стратегічне управління, продюсування й кризовий менеджмент. За минулий рік він долучився до запуску понад 15 проєктів. Серед них — авторський подкаст «Екомайбутнє — сьогодні», радіофільм «Рівні у бою, та не рівні у правах» про ЛГБТКІ+ військових, а також другий сезон подкасту «Хтось когось любить», який зібрав понад 4 мільйони переглядів.
Його робота допомогла посилити цифрову присутність «Громадського радіо»: лише у 2025 році YouTube-канали медіа зібрали понад 27 мільйонів переглядів. Але для Владислава ключовий показник — не цифри, а те, що незалежне українське мовлення продовжує звучати на прифронтових і тимчасово окупованих територіях, де доступ до перевіреної інформації — не просто потреба, а питання стійкості людей.
Його внесок у редакцію передусім стосується створення такого середовища, в якому команда може працювати впевнено навіть у часи постійної турбулентності. Владислав переконаний: сильний контент створюють там, де є довіра, підтримка й спільне розуміння мети. Саме тому участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» він сприймає як визнання не особистого успіху, а спільної роботи всієї редакції.
«Для мене це не про особисту перемогу. Це визнання команди й медіа, яке щодня працює в складних умовах, щоб залишатися потрібним людям і країні», — підсумовує Владислав.
Владислав Бундаш
Виконавчий продюсер «Громадського радіо»
Людиноцентричність у всьому: важливий контент для людей створюють люди. Тому я будую комфортну роботу команди, у якій колеги відчувають належність і власну цінність як фахівці та фахівчині.
Із дитинства Владислав знав, що хоче працювати з інформацією й говорити з людьми про важливе. Спершу це було захоплення сценою та голосом: п’ять років у студії ведучих радіо й телебачення, робота на всеукраїнських і міжнародних конкурсах, перші навички публічної комунікації.
У 17 років він обрав журналістику, бо бачив у ній можливість не просто бути в кадрі, а працювати із сенсами й різними аудиторіями. В 21 Владислав потрапив до «Громадського радіо», де пройшов шлях від гостьового редактора, SMM-редактора, ведучого прямого ефіру до виконавчого продюсера. Саме тут, каже він, остаточно зрозумів, що знайшов своє місце в професії: «Для мене ця посада — не про статус, а про відповідальність за команду, медіа, яке щодня говорить із людьми й залишається потрібним там, де український голос особливо важливий».
Сьогодні Владислав координує операційну роботу чотирьох відділів з майже 40 людей, поєднуючи стратегічне управління, продюсування й кризовий менеджмент. За минулий рік він долучився до запуску понад 15 проєктів. Серед них — авторський подкаст «Екомайбутнє — сьогодні», радіофільм «Рівні у бою, та не рівні у правах» про ЛГБТКІ+ військових, а також другий сезон подкасту «Хтось когось любить», який зібрав понад 4 мільйони переглядів.
Його робота допомогла посилити цифрову присутність «Громадського радіо»: лише у 2025 році YouTube-канали медіа зібрали понад 27 мільйонів переглядів. Але для Владислава ключовий показник — не цифри, а те, що незалежне українське мовлення продовжує звучати на прифронтових і тимчасово окупованих територіях, де доступ до перевіреної інформації — не просто потреба, а питання стійкості людей.
Його внесок у редакцію передусім стосується створення такого середовища, в якому команда може працювати впевнено навіть у часи постійної турбулентності. Владислав переконаний: сильний контент створюють там, де є довіра, підтримка й спільне розуміння мети. Саме тому участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» він сприймає як визнання не особистого успіху, а спільної роботи всієї редакції.
«Для мене це не про особисту перемогу. Це визнання команди й медіа, яке щодня працює в складних умовах, щоб залишатися потрібним людям і країні», — підсумовує Владислав.
Софія Лазарова
Парламентська аналітикиня Руху «ЧЕСНО»
У світі, де всю правду рідко видно повністю, — важливо мати якомога повнішу картину реальності, щоб робити висновки і діяти.
Одинадцять років Софія навчалася у ліцеї з фізико-математичним профілем, тож її майбутнє для багатьох виглядало цілком передбачуваним: технічний виш, точні науки, стандартна траєкторія випускниці з відмінними оцінками. Але замість того, щоб рухатися за готовим сценарієм, вона обрала власний — журналістику.
Вступивши на факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вже на другому курсі Софія почала працювати з новинами й швидко зрозуміла, що саме тут її місце. Медійницю захопила не лише динаміка професії, а й відчуття, що через тексти й інформування вона може бути частиною змін — впливати на суспільні процеси й зміцнювати демократію. Кар’єру Софія Лазарова починала в «НВ», де працювала з новинами та фічерами, але з часом відчула потребу в глибшій, більш прикладній журналістиці.
Так вона приєдналася до Руху «ЧЕСНО» й обрала парламентську аналітику — напрям, де кожен текст працює не лише як пояснення, а й як інструмент суспільного контролю. «Для мене важливо, що ця робота має адвокаційний ефект і допомагає формувати політичну пам’ять в українському суспільстві перед викликом повоєнних виборів», — говорить Софія.
Вона була серед тих, хто системно підсвічував проблему закритості Верховної Ради, працювала над рейтингами відкритості парламентських комітетів, досліджувала доступність парламентських даних і брала участь в адвокації, яка зрештою сприяла відновленню трансляцій засідань парламенту. Особливо Софія пишається масштабним проєктом «5 років Ради» — найповнішим аналізом роботи Верховної Ради ІХ скликання, над яким працювала кілька місяців. Для неї це приклад того, як журналістика даних може впливати на політичну культуру країни. Медійниця переконана: її робота допомагає читачам краще розуміти політику та формує звичку вимагати прозорості від влади. Саме це, на її думку, посилює і редакцію, і медіасередовище, і демократичні інститути України.
Софія часто чує від колег слово «вигорання», проте себе не уявляє в іншій професії. Вона не любить загадувати наперед, але чітко бачить свій напрям — політичну журналістику. Її давня професійна мрія — фіксувати і пояснювати аудиторії один із найважливіших етапів новітньої історії країни — повоєнні вибори: «Я дуже хочу працювати саме з цією темою, бо переконана: молоде покоління політичних журналістів відіграватиме в цьому ключову роль».
Її мотивує усвідомлення, що чесна аналітика сьогодні формує відповідальні рішення завтра. А участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» — це передусім знак того, що ця робота помітна і потрібна: «Це визнання того, що моя робота має значення — і додаткова мотивація рухатися далі».
Софія Лазарова
Парламентська аналітикиня Руху «ЧЕСНО»
У світі, де всю правду рідко видно повністю, — важливо мати якомога повнішу картину реальності, щоб робити висновки і діяти.
Одинадцять років Софія навчалася у ліцеї з фізико-математичним профілем, тож її майбутнє для багатьох виглядало цілком передбачуваним: технічний виш, точні науки, стандартна траєкторія випускниці з відмінними оцінками. Але замість того, щоб рухатися за готовим сценарієм, вона обрала власний — журналістику.
Вступивши на факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вже на другому курсі Софія почала працювати з новинами й швидко зрозуміла, що саме тут її місце. Медійницю захопила не лише динаміка професії, а й відчуття, що через тексти й інформування вона може бути частиною змін — впливати на суспільні процеси й зміцнювати демократію. Кар’єру Софія Лазарова починала в «НВ», де працювала з новинами та фічерами, але з часом відчула потребу в глибшій, більш прикладній журналістиці.
Так вона приєдналася до Руху «ЧЕСНО» й обрала парламентську аналітику — напрям, де кожен текст працює не лише як пояснення, а й як інструмент суспільного контролю. «Для мене важливо, що ця робота має адвокаційний ефект і допомагає формувати політичну пам’ять в українському суспільстві перед викликом повоєнних виборів», — говорить Софія.
Вона була серед тих, хто системно підсвічував проблему закритості Верховної Ради, працювала над рейтингами відкритості парламентських комітетів, досліджувала доступність парламентських даних і брала участь в адвокації, яка зрештою сприяла відновленню трансляцій засідань парламенту. Особливо Софія пишається масштабним проєктом «5 років Ради» — найповнішим аналізом роботи Верховної Ради ІХ скликання, над яким працювала кілька місяців. Для неї це приклад того, як журналістика даних може впливати на політичну культуру країни. Медійниця переконана: її робота допомагає читачам краще розуміти політику та формує звичку вимагати прозорості від влади. Саме це, на її думку, посилює і редакцію, і медіасередовище, і демократичні інститути України.
Софія часто чує від колег слово «вигорання», проте себе не уявляє в іншій професії. Вона не любить загадувати наперед, але чітко бачить свій напрям — політичну журналістику. Її давня професійна мрія — фіксувати і пояснювати аудиторії один із найважливіших етапів новітньої історії країни — повоєнні вибори: «Я дуже хочу працювати саме з цією темою, бо переконана: молоде покоління політичних журналістів відіграватиме в цьому ключову роль».
Її мотивує усвідомлення, що чесна аналітика сьогодні формує відповідальні рішення завтра. А участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» — це передусім знак того, що ця робота помітна і потрібна: «Це визнання того, що моя робота має значення — і додаткова мотивація рухатися далі».
Софія Лазарова
Парламентська аналітикиня Руху «ЧЕСНО»
У світі, де всю правду рідко видно повністю, — важливо мати якомога повнішу картину реальності, щоб робити висновки і діяти.
Одинадцять років Софія навчалася у ліцеї з фізико-математичним профілем, тож її майбутнє для багатьох виглядало цілком передбачуваним: технічний виш, точні науки, стандартна траєкторія випускниці з відмінними оцінками. Але замість того, щоб рухатися за готовим сценарієм, вона обрала власний — журналістику.
Вступивши на факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вже на другому курсі Софія почала працювати з новинами й швидко зрозуміла, що саме тут її місце. Медійницю захопила не лише динаміка професії, а й відчуття, що через тексти й інформування вона може бути частиною змін — впливати на суспільні процеси й зміцнювати демократію. Кар’єру Софія Лазарова починала в «НВ», де працювала з новинами та фічерами, але з часом відчула потребу в глибшій, більш прикладній журналістиці.
Так вона приєдналася до Руху «ЧЕСНО» й обрала парламентську аналітику — напрям, де кожен текст працює не лише як пояснення, а й як інструмент суспільного контролю. «Для мене важливо, що ця робота має адвокаційний ефект і допомагає формувати політичну пам’ять в українському суспільстві перед викликом повоєнних виборів», — говорить Софія.
Вона була серед тих, хто системно підсвічував проблему закритості Верховної Ради, працювала над рейтингами відкритості парламентських комітетів, досліджувала доступність парламентських даних і брала участь в адвокації, яка зрештою сприяла відновленню трансляцій засідань парламенту. Особливо Софія пишається масштабним проєктом «5 років Ради» — найповнішим аналізом роботи Верховної Ради ІХ скликання, над яким працювала кілька місяців. Для неї це приклад того, як журналістика даних може впливати на політичну культуру країни. Медійниця переконана: її робота допомагає читачам краще розуміти політику та формує звичку вимагати прозорості від влади. Саме це, на її думку, посилює і редакцію, і медіасередовище, і демократичні інститути України.
Софія часто чує від колег слово «вигорання», проте себе не уявляє в іншій професії. Вона не любить загадувати наперед, але чітко бачить свій напрям — політичну журналістику. Її давня професійна мрія — фіксувати і пояснювати аудиторії один із найважливіших етапів новітньої історії країни — повоєнні вибори: «Я дуже хочу працювати саме з цією темою, бо переконана: молоде покоління політичних журналістів відіграватиме в цьому ключову роль».
Її мотивує усвідомлення, що чесна аналітика сьогодні формує відповідальні рішення завтра. А участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» — це передусім знак того, що ця робота помітна і потрібна: «Це визнання того, що моя робота має значення — і додаткова мотивація рухатися далі».
Владислав Рудніцький
Журналіст і ведучий підліткових новин «Суспільного Мовлення»
Я не беруся виховувати підлітків — я показую приклад.
Владислав каже, що не він обрав професію, а вона його. У той час як більшість медіа лише намагаються зрозуміти, як говорити з поколінням TikTok, Влад уже кілька років будує з ним справжній діалог. «Я працюю з аудиторією, яку найважче втримати та зацікавити. Це не просто подача інформації, а постійний пошук нових форматів і актуальних тем, які справді зачіпають», — каже Влад.
У команді Суспільного він створює короткі новинні відео для digital-платформ: від пошуку тем і фактчекінгу до сценаріїв, зйомки та монтажу. Владислав вміє майстерно перетворювати серйозні теми на контент, який не хочеться перегортати. Він був одним із тих, хто формував концепцію унікального для українського медіаринку проєкту TikTok-новин для підлітків. Сьогодні медійник продовжує його трансформувати.
Журналіст постійно експериментує: подає новини через сценки, меми, тренди, нестандартні хуки й емоційні формати, які органічно працюють у стрічці. Саме завдяки його авторському стилю проєкт лише за три місяці отримав понад 4 500 нових підписників, а показники утримання аудиторії на складних темах суттєво зросли.
Особливо показовим став його ролик про маніпулятивну AI-новину, який зібрав майже 850 тисяч переглядів. Влад спростував фейк і на конкретному прикладі показав підліткам, як працює критичне мислення. Найкращий доказ імпакту цієї роботи — він побачив під час зустрічей у школах, де разом із редакцією навчає підлітків медіаграмотності. Коли школярі впізнавали його відео й розповідали, що після цього почали перевіряти інформацію самостійно, це стало для нього головним підтвердженням того, що контент працює. «Я пояснюю складні речі простими словами, допомагаю формувати критичне мислення», — говорить Владислав.
У найближчі роки він хоче розвивати нові формати молодіжної журналістики й створювати контент, який формуватиме покоління свідомих медіаспоживачів, але вже як продюсер. Найбільше у професії Владислава Рудніцького мотивує розуміння, що він працює не просто для аудиторії, а для тих, хто визначатиме майбутнє країни. Участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» для нього — закономірне підтвердження цього шляху: «Я вже зараз працюю з майбутнім поколінням. І саме тому вважаю, що моя робота заслуговує на увагу».
Владислав Рудніцький
Журналіст і ведучий підліткових новин «Суспільного Мовлення»
Я не беруся виховувати підлітків — я показую приклад.
Владислав каже, що не він обрав професію, а вона його. У той час як більшість медіа лише намагаються зрозуміти, як говорити з поколінням TikTok, Влад уже кілька років будує з ним справжній діалог. «Я працюю з аудиторією, яку найважче втримати та зацікавити. Це не просто подача інформації, а постійний пошук нових форматів і актуальних тем, які справді зачіпають», — каже Влад.
У команді Суспільного він створює короткі новинні відео для digital-платформ: від пошуку тем і фактчекінгу до сценаріїв, зйомки та монтажу. Владислав вміє майстерно перетворювати серйозні теми на контент, який не хочеться перегортати. Він був одним із тих, хто формував концепцію унікального для українського медіаринку проєкту TikTok-новин для підлітків. Сьогодні медійник продовжує його трансформувати.
Журналіст постійно експериментує: подає новини через сценки, меми, тренди, нестандартні хуки й емоційні формати, які органічно працюють у стрічці. Саме завдяки його авторському стилю проєкт лише за три місяці отримав понад 4 500 нових підписників, а показники утримання аудиторії на складних темах суттєво зросли.
Особливо показовим став його ролик про маніпулятивну AI-новину, який зібрав майже 850 тисяч переглядів. Влад спростував фейк і на конкретному прикладі показав підліткам, як працює критичне мислення. Найкращий доказ імпакту цієї роботи — він побачив під час зустрічей у школах, де разом із редакцією навчає підлітків медіаграмотності. Коли школярі впізнавали його відео й розповідали, що після цього почали перевіряти інформацію самостійно, це стало для нього головним підтвердженням того, що контент працює. «Я пояснюю складні речі простими словами, допомагаю формувати критичне мислення», — говорить Владислав.
У найближчі роки він хоче розвивати нові формати молодіжної журналістики й створювати контент, який формуватиме покоління свідомих медіаспоживачів, але вже як продюсер. Найбільше у професії Владислава Рудніцького мотивує розуміння, що він працює не просто для аудиторії, а для тих, хто визначатиме майбутнє країни. Участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» для нього — закономірне підтвердження цього шляху: «Я вже зараз працюю з майбутнім поколінням. І саме тому вважаю, що моя робота заслуговує на увагу».
Владислав Рудніцький
Журналіст і ведучий підліткових новин «Суспільного Мовлення»
Я не беруся виховувати підлітків — я показую приклад.
Владислав каже, що не він обрав професію, а вона його. У той час як більшість медіа лише намагаються зрозуміти, як говорити з поколінням TikTok, Влад уже кілька років будує з ним справжній діалог. «Я працюю з аудиторією, яку найважче втримати та зацікавити. Це не просто подача інформації, а постійний пошук нових форматів і актуальних тем, які справді зачіпають», — каже Влад.
У команді Суспільного він створює короткі новинні відео для digital-платформ: від пошуку тем і фактчекінгу до сценаріїв, зйомки та монтажу. Владислав вміє майстерно перетворювати серйозні теми на контент, який не хочеться перегортати. Він був одним із тих, хто формував концепцію унікального для українського медіаринку проєкту TikTok-новин для підлітків. Сьогодні медійник продовжує його трансформувати.
Журналіст постійно експериментує: подає новини через сценки, меми, тренди, нестандартні хуки й емоційні формати, які органічно працюють у стрічці. Саме завдяки його авторському стилю проєкт лише за три місяці отримав понад 4 500 нових підписників, а показники утримання аудиторії на складних темах суттєво зросли.
Особливо показовим став його ролик про маніпулятивну AI-новину, який зібрав майже 850 тисяч переглядів. Влад спростував фейк і на конкретному прикладі показав підліткам, як працює критичне мислення. Найкращий доказ імпакту цієї роботи — він побачив під час зустрічей у школах, де разом із редакцією навчає підлітків медіаграмотності. Коли школярі впізнавали його відео й розповідали, що після цього почали перевіряти інформацію самостійно, це стало для нього головним підтвердженням того, що контент працює. «Я пояснюю складні речі простими словами, допомагаю формувати критичне мислення», — говорить Владислав.
У найближчі роки він хоче розвивати нові формати молодіжної журналістики й створювати контент, який формуватиме покоління свідомих медіаспоживачів, але вже як продюсер. Найбільше у професії Владислава Рудніцького мотивує розуміння, що він працює не просто для аудиторії, а для тих, хто визначатиме майбутнє країни. Участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» для нього — закономірне підтвердження цього шляху: «Я вже зараз працюю з майбутнім поколінням. І саме тому вважаю, що моя робота заслуговує на увагу».
Дарʼя Колос
Digital marketing manager The Kyiv Independent
Залишатися в журналістиці навіть тоді, коли це найскладніший вибір.
Дар'я прийшла в журналістику в 17 років. Для неї професійний шлях починався в Херсоні — місті, яке сформувало її як професіоналку і людину. Саме там, у локальному медіа, вона вперше зрозуміла, що інформація може бути і новиною, й інструментом підтримки, довіри й змін. Згодом повномасштабна війна змусила її, як внутрішньо переміщену особу, будувати життя й кар’єру заново. Але навіть у період найбільшої невизначеності вона не залишила професію. Навпаки — свідомо залишилася в ній, хоча, як зізнається сама, іноді для цього доводилося працювати на двох роботах.
Сьогодні у The Kyiv Independent Дар’я працює на перетині журналістики, технологій і розвитку аудиторії. За останні роки вона стала людиною, яка фактично вибудувала системний розвиток newsletter-напряму в The Kyiv Independent. Вона запускала нові розсилки, створювала технічну інфраструктуру, працювала з авторами й аудиторними сегментами так, щоб кожен продукт не просто інформував, а формував спільноту довкола медіа.
Особливо показовою стала її робота під час протестів на захист незалежності НАБУ і САП. Саме Дар’я запропонувала оперативно підготувати спеціальний випуск Ukraine Weekly для міжнародної аудиторії, щоб пояснити контекст подій за межами України. Це був спосіб донести світу важливий меседж: українське суспільство не замовчує проблеми, а бореться з ними. Один із читачів після цього випуску написав листа до Урсули фон дер Ляєн, цитуючи матеріал розсилки. Для Дар’ї це найкраще підтвердження впливу її роботи.
Попри технічність своєї роботи, медійниця мислить категоріями журналістської місії та бачить себе переможницею Конкурсу: «На мою думку, я варта бути у рейтингу «25 до 25: Молоді та зухвалі». За сім років в медіа бачила дуже багато талановитих людей, які йшли з журналістики у пошуках грошей і стабільності. І моє найголовніше досягнення — це те, що я залишилася. Це вибір, який я роблю свідомо щодня».
Дарʼя Колос
Digital marketing manager The Kyiv Independent
Залишатися в журналістиці навіть тоді, коли це найскладніший вибір.
Дар'я прийшла в журналістику в 17 років. Для неї професійний шлях починався в Херсоні — місті, яке сформувало її як професіоналку і людину. Саме там, у локальному медіа, вона вперше зрозуміла, що інформація може бути і новиною, й інструментом підтримки, довіри й змін. Згодом повномасштабна війна змусила її, як внутрішньо переміщену особу, будувати життя й кар’єру заново. Але навіть у період найбільшої невизначеності вона не залишила професію. Навпаки — свідомо залишилася в ній, хоча, як зізнається сама, іноді для цього доводилося працювати на двох роботах.
Сьогодні у The Kyiv Independent Дар’я працює на перетині журналістики, технологій і розвитку аудиторії. За останні роки вона стала людиною, яка фактично вибудувала системний розвиток newsletter-напряму в The Kyiv Independent. Вона запускала нові розсилки, створювала технічну інфраструктуру, працювала з авторами й аудиторними сегментами так, щоб кожен продукт не просто інформував, а формував спільноту довкола медіа.
Особливо показовою стала її робота під час протестів на захист незалежності НАБУ і САП. Саме Дар’я запропонувала оперативно підготувати спеціальний випуск Ukraine Weekly для міжнародної аудиторії, щоб пояснити контекст подій за межами України. Це був спосіб донести світу важливий меседж: українське суспільство не замовчує проблеми, а бореться з ними. Один із читачів після цього випуску написав листа до Урсули фон дер Ляєн, цитуючи матеріал розсилки. Для Дар’ї це найкраще підтвердження впливу її роботи.
Попри технічність своєї роботи, медійниця мислить категоріями журналістської місії та бачить себе переможницею Конкурсу: «На мою думку, я варта бути у рейтингу «25 до 25: Молоді та зухвалі». За сім років в медіа бачила дуже багато талановитих людей, які йшли з журналістики у пошуках грошей і стабільності. І моє найголовніше досягнення — це те, що я залишилася. Це вибір, який я роблю свідомо щодня».
Дарʼя Колос
Digital marketing manager The Kyiv Independent
Залишатися в журналістиці навіть тоді, коли це найскладніший вибір.
Дар'я прийшла в журналістику в 17 років. Для неї професійний шлях починався в Херсоні — місті, яке сформувало її як професіоналку і людину. Саме там, у локальному медіа, вона вперше зрозуміла, що інформація може бути і новиною, й інструментом підтримки, довіри й змін. Згодом повномасштабна війна змусила її, як внутрішньо переміщену особу, будувати життя й кар’єру заново. Але навіть у період найбільшої невизначеності вона не залишила професію. Навпаки — свідомо залишилася в ній, хоча, як зізнається сама, іноді для цього доводилося працювати на двох роботах.
Сьогодні у The Kyiv Independent Дар’я працює на перетині журналістики, технологій і розвитку аудиторії. За останні роки вона стала людиною, яка фактично вибудувала системний розвиток newsletter-напряму в The Kyiv Independent. Вона запускала нові розсилки, створювала технічну інфраструктуру, працювала з авторами й аудиторними сегментами так, щоб кожен продукт не просто інформував, а формував спільноту довкола медіа.
Особливо показовою стала її робота під час протестів на захист незалежності НАБУ і САП. Саме Дар’я запропонувала оперативно підготувати спеціальний випуск Ukraine Weekly для міжнародної аудиторії, щоб пояснити контекст подій за межами України. Це був спосіб донести світу важливий меседж: українське суспільство не замовчує проблеми, а бореться з ними. Один із читачів після цього випуску написав листа до Урсули фон дер Ляєн, цитуючи матеріал розсилки. Для Дар’ї це найкраще підтвердження впливу її роботи.
Попри технічність своєї роботи, медійниця мислить категоріями журналістської місії та бачить себе переможницею Конкурсу: «На мою думку, я варта бути у рейтингу «25 до 25: Молоді та зухвалі». За сім років в медіа бачила дуже багато талановитих людей, які йшли з журналістики у пошуках грошей і стабільності. І моє найголовніше досягнення — це те, що я залишилася. Це вибір, який я роблю свідомо щодня».
Аліна Древницька
Редакторка соціальних мереж «Слідство.Інфо»
Будь тими змінами, які ти хочеш бачити в суспільстві.
«Я у журналістиці з 2022 року. Пройшла всі етапи: була новинаркою, записувала інтерв’ю, робила репортажі. Але в якийсь момент ти починаєш розуміти, що просто робити якісну роботу в сучасних умовах, де все несамовито несеться, вже недостатньо. Власне, з цього розуміння почався мій шлях у комунікаціях. Бо в команді мають бути люди, які візьмуть матеріал журналіста і понесуть його на станок маркетингу і соціальних мереж», — розповідає Аліна Древницька.
У «Слідство.Інфо» вона відповідає за те, щоб складні, глибокі й часто болючі розслідування знаходили свого читача, не гублячись у стрічках соціальних мереж. Її робота — це значно більше, ніж SMM у звичному розумінні. Аліна фактично будує міст між редакцією та аудиторією: створює контент-стратегії для всіх платформ, адаптує великі журналістські матеріали під динаміку соціальних мереж, веде міжнароджні партнерства, працює над залученням донаторів, розробляє промокампанії для фільмів і спецрепортажів, відповідає за бренд і кризові комунікації.
Аліна Древницька стала однією з тих, хто почав змінювати спосіб, у який розслідувальна журналістика існує в соціальних мережах: інтегрувала трендові формати, експериментувала з короткими відео, мемною подачею та новими сценарними рішеннями. Це був ризикований крок для медіа, яке працює з антикорупційними розслідуваннями та воєнними злочинами, але експеримент спрацював. Це підтверджують факти: окремі Reels приносили десятки тисяч нових охоплень і сотні нових підписників, а складні теми отримували нове життя у форматах, зрозумілих молодій аудиторії.
Найяскравіше професійний підхід Аліни проявився під час роботи над комунікаційною стратегією фільму-розслідування «Державні діти». Це був проєкт, у якому комунікація стала частиною реального суспільного впливу. Завдяки командній роботі після виходу фільму Офіс Генерального прокурора поновив закриту справу щодо знущань із дітей-сиріт у Туреччині. До справи долучилася правозахисниця Інна Мірошниченко, а кілька героїнь розслідування отримали конкретну допомогу. «Найбільший імпакт — це те, що фільм допоміг дівчатам-сиротам, історії яких довго замовчували», — каже Аліна.
Медійниця зізнається, що робота іноді змушує «перетворюватися на сухарик», але саме відчуття причетності до важливого не дозволяє їй зупинитися.
Аліна Древницька
Редакторка соціальних мереж «Слідство.Інфо»
Будь тими змінами, які ти хочеш бачити в суспільстві.
«Я у журналістиці з 2022 року. Пройшла всі етапи: була новинаркою, записувала інтерв’ю, робила репортажі. Але в якийсь момент ти починаєш розуміти, що просто робити якісну роботу в сучасних умовах, де все несамовито несеться, вже недостатньо. Власне, з цього розуміння почався мій шлях у комунікаціях. Бо в команді мають бути люди, які візьмуть матеріал журналіста і понесуть його на станок маркетингу і соціальних мереж», — розповідає Аліна Древницька.
У «Слідство.Інфо» вона відповідає за те, щоб складні, глибокі й часто болючі розслідування знаходили свого читача, не гублячись у стрічках соціальних мереж. Її робота — це значно більше, ніж SMM у звичному розумінні. Аліна фактично будує міст між редакцією та аудиторією: створює контент-стратегії для всіх платформ, адаптує великі журналістські матеріали під динаміку соціальних мереж, веде міжнароджні партнерства, працює над залученням донаторів, розробляє промокампанії для фільмів і спецрепортажів, відповідає за бренд і кризові комунікації.
Аліна Древницька стала однією з тих, хто почав змінювати спосіб, у який розслідувальна журналістика існує в соціальних мережах: інтегрувала трендові формати, експериментувала з короткими відео, мемною подачею та новими сценарними рішеннями. Це був ризикований крок для медіа, яке працює з антикорупційними розслідуваннями та воєнними злочинами, але експеримент спрацював. Це підтверджують факти: окремі Reels приносили десятки тисяч нових охоплень і сотні нових підписників, а складні теми отримували нове життя у форматах, зрозумілих молодій аудиторії.
Найяскравіше професійний підхід Аліни проявився під час роботи над комунікаційною стратегією фільму-розслідування «Державні діти». Це був проєкт, у якому комунікація стала частиною реального суспільного впливу. Завдяки командній роботі після виходу фільму Офіс Генерального прокурора поновив закриту справу щодо знущань із дітей-сиріт у Туреччині. До справи долучилася правозахисниця Інна Мірошниченко, а кілька героїнь розслідування отримали конкретну допомогу. «Найбільший імпакт — це те, що фільм допоміг дівчатам-сиротам, історії яких довго замовчували», — каже Аліна.
Медійниця зізнається, що робота іноді змушує «перетворюватися на сухарик», але саме відчуття причетності до важливого не дозволяє їй зупинитися.
Аліна Древницька
Редакторка соціальних мереж «Слідство.Інфо»
Будь тими змінами, які ти хочеш бачити в суспільстві.
«Я у журналістиці з 2022 року. Пройшла всі етапи: була новинаркою, записувала інтерв’ю, робила репортажі. Але в якийсь момент ти починаєш розуміти, що просто робити якісну роботу в сучасних умовах, де все несамовито несеться, вже недостатньо. Власне, з цього розуміння почався мій шлях у комунікаціях. Бо в команді мають бути люди, які візьмуть матеріал журналіста і понесуть його на станок маркетингу і соціальних мереж», — розповідає Аліна Древницька.
У «Слідство.Інфо» вона відповідає за те, щоб складні, глибокі й часто болючі розслідування знаходили свого читача, не гублячись у стрічках соціальних мереж. Її робота — це значно більше, ніж SMM у звичному розумінні. Аліна фактично будує міст між редакцією та аудиторією: створює контент-стратегії для всіх платформ, адаптує великі журналістські матеріали під динаміку соціальних мереж, веде міжнароджні партнерства, працює над залученням донаторів, розробляє промокампанії для фільмів і спецрепортажів, відповідає за бренд і кризові комунікації.
Аліна Древницька стала однією з тих, хто почав змінювати спосіб, у який розслідувальна журналістика існує в соціальних мережах: інтегрувала трендові формати, експериментувала з короткими відео, мемною подачею та новими сценарними рішеннями. Це був ризикований крок для медіа, яке працює з антикорупційними розслідуваннями та воєнними злочинами, але експеримент спрацював. Це підтверджують факти: окремі Reels приносили десятки тисяч нових охоплень і сотні нових підписників, а складні теми отримували нове життя у форматах, зрозумілих молодій аудиторії.
Найяскравіше професійний підхід Аліни проявився під час роботи над комунікаційною стратегією фільму-розслідування «Державні діти». Це був проєкт, у якому комунікація стала частиною реального суспільного впливу. Завдяки командній роботі після виходу фільму Офіс Генерального прокурора поновив закриту справу щодо знущань із дітей-сиріт у Туреччині. До справи долучилася правозахисниця Інна Мірошниченко, а кілька героїнь розслідування отримали конкретну допомогу. «Найбільший імпакт — це те, що фільм допоміг дівчатам-сиротам, історії яких довго замовчували», — каже Аліна.
Медійниця зізнається, що робота іноді змушує «перетворюватися на сухарик», але саме відчуття причетності до важливого не дозволяє їй зупинитися.
Владислав Христофоров
Журналіст проєкту «Оборонка» від «Української правди»
Перетворювати брак досвіду на точку зростання.
У журналістику Владислав прийшов через багаторічний інтерес до оборонної тематики й бажання пояснювати доступно складні процеси. За освітою він географ, але все його професійне життя пов’язане з медіа: від редакторської роботи в галузевих виданнях до аналітики оборонної промисловості.
Владислав — штатний автор «Оборонки», проєкту «Української правди». «За майже рік, що я працюю у цьому виданні, я встиг побувати і автором, і аналітиком, і новинарем, й інтерв’юером. Я відчув на собі, що таке прифронтовий репортаж, і навіть провів дискусійну панель для державного технокластера Brave1», — розповідає він.
У роботі Владислав спеціалізується на тих темах, які рідко потрапляють у фокус широкої аудиторії: оборонні технології, військове виробництво, новітні розробки українського defense tech. Він став першим у редакції, хто почав системно розвивати формат тест-драйвів військової техніки та фронтових репортажів, самостійно домовляючись про доступ до унікальних локацій і спілкуючись з військовими та виробниками.
Один із його знакових матеріалів — репортаж про модернізацію танків Leopard 1 українськими військовими. Публікація отримала широкий розголос і десятки публікацій в інших медіа, а також привернула увагу до конкретного підрозділу та його потреб. Для Владислава це і є головний критерій якісної журналістики: коли текст стає реальним інструментом змін.
Працювати в оборонній журналістиці означає постійно балансувати між відкритістю та безпекою. Закритість галузі, високий рівень недовіри до медіа, необхідність погоджувати деталі, аби не нашкодити військовим чи виробникам — усе це щоденна частина його роботи. Та саме в цьому Владислав бачить професійний виклик: знаходити спосіб говорити про критично важливі теми відповідально, не втрачаючи журналістської точності й критичного погляду.
Участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» для медійника — це передусім можливість професійного зростання: «Це не лише шанс отримати визнання за свою роботу. Передусім це шанс стати частиною медійної спільноти, отримати нові знання та навички, яких мені іноді не вистачає. І хоча я не маю журналістської освіти, все моє професійне життя пов’язане саме з журналістикою. І участь у цьому проєкті є важливим етапом і кроком для моєї подальшої кар’єри».
Владислав Христофоров
Журналіст проєкту «Оборонка» від «Української правди»
Перетворювати брак досвіду на точку зростання.
У журналістику Владислав прийшов через багаторічний інтерес до оборонної тематики й бажання пояснювати доступно складні процеси. За освітою він географ, але все його професійне життя пов’язане з медіа: від редакторської роботи в галузевих виданнях до аналітики оборонної промисловості.
Владислав — штатний автор «Оборонки», проєкту «Української правди». «За майже рік, що я працюю у цьому виданні, я встиг побувати і автором, і аналітиком, і новинарем, й інтерв’юером. Я відчув на собі, що таке прифронтовий репортаж, і навіть провів дискусійну панель для державного технокластера Brave1», — розповідає він.
У роботі Владислав спеціалізується на тих темах, які рідко потрапляють у фокус широкої аудиторії: оборонні технології, військове виробництво, новітні розробки українського defense tech. Він став першим у редакції, хто почав системно розвивати формат тест-драйвів військової техніки та фронтових репортажів, самостійно домовляючись про доступ до унікальних локацій і спілкуючись з військовими та виробниками.
Один із його знакових матеріалів — репортаж про модернізацію танків Leopard 1 українськими військовими. Публікація отримала широкий розголос і десятки публікацій в інших медіа, а також привернула увагу до конкретного підрозділу та його потреб. Для Владислава це і є головний критерій якісної журналістики: коли текст стає реальним інструментом змін.
Працювати в оборонній журналістиці означає постійно балансувати між відкритістю та безпекою. Закритість галузі, високий рівень недовіри до медіа, необхідність погоджувати деталі, аби не нашкодити військовим чи виробникам — усе це щоденна частина його роботи. Та саме в цьому Владислав бачить професійний виклик: знаходити спосіб говорити про критично важливі теми відповідально, не втрачаючи журналістської точності й критичного погляду.
Участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» для медійника — це передусім можливість професійного зростання: «Це не лише шанс отримати визнання за свою роботу. Передусім це шанс стати частиною медійної спільноти, отримати нові знання та навички, яких мені іноді не вистачає. І хоча я не маю журналістської освіти, все моє професійне життя пов’язане саме з журналістикою. І участь у цьому проєкті є важливим етапом і кроком для моєї подальшої кар’єри».
Владислав Христофоров
Журналіст проєкту «Оборонка» від «Української правди»
Перетворювати брак досвіду на точку зростання.
У журналістику Владислав прийшов через багаторічний інтерес до оборонної тематики й бажання пояснювати доступно складні процеси. За освітою він географ, але все його професійне життя пов’язане з медіа: від редакторської роботи в галузевих виданнях до аналітики оборонної промисловості.
Владислав — штатний автор «Оборонки», проєкту «Української правди». «За майже рік, що я працюю у цьому виданні, я встиг побувати і автором, і аналітиком, і новинарем, й інтерв’юером. Я відчув на собі, що таке прифронтовий репортаж, і навіть провів дискусійну панель для державного технокластера Brave1», — розповідає він.
У роботі Владислав спеціалізується на тих темах, які рідко потрапляють у фокус широкої аудиторії: оборонні технології, військове виробництво, новітні розробки українського defense tech. Він став першим у редакції, хто почав системно розвивати формат тест-драйвів військової техніки та фронтових репортажів, самостійно домовляючись про доступ до унікальних локацій і спілкуючись з військовими та виробниками.
Один із його знакових матеріалів — репортаж про модернізацію танків Leopard 1 українськими військовими. Публікація отримала широкий розголос і десятки публікацій в інших медіа, а також привернула увагу до конкретного підрозділу та його потреб. Для Владислава це і є головний критерій якісної журналістики: коли текст стає реальним інструментом змін.
Працювати в оборонній журналістиці означає постійно балансувати між відкритістю та безпекою. Закритість галузі, високий рівень недовіри до медіа, необхідність погоджувати деталі, аби не нашкодити військовим чи виробникам — усе це щоденна частина його роботи. Та саме в цьому Владислав бачить професійний виклик: знаходити спосіб говорити про критично важливі теми відповідально, не втрачаючи журналістської точності й критичного погляду.
Участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» для медійника — це передусім можливість професійного зростання: «Це не лише шанс отримати визнання за свою роботу. Передусім це шанс стати частиною медійної спільноти, отримати нові знання та навички, яких мені іноді не вистачає. І хоча я не маю журналістської освіти, все моє професійне життя пов’язане саме з журналістикою. І участь у цьому проєкті є важливим етапом і кроком для моєї подальшої кар’єри».
Ігор Ющенко
Колишній журналіст-розслідувач «Суспільного Мовлення»
Моє завдання та місія — не просто висвітлити, а зробити так, аби після матеріалів щось змінилося.
Для Ігоря журналістика — це насамперед про наслідки та історії, після яких запускається суспільна дискусія, з’являється реакція інституцій, проблема перестає бути невидимою: «Я працюю з гострими, складними, суперечливими темами, і моє завдання зробити так, щоб після публікацій у суспільстві відбувались зміни».
Навчаючись на правовій журналістиці, Ігор паралельно будував кар’єру в розслідувальній сфері, де швидко перейшов від базових редакційних завдань до роботи з великими темами. У відділі розслідувань «Суспільного» він відповідає за повний цикл створення матеріалів: від пошуку теми до фінального продукту.
Він працює з відкритими даними й цифровими слідами, аналізує документи, проводить інтерв’ю, готує запити до державних органів, верифікує свідчення та вибудовує доказову базу. Особлива складність його роботи полягає в обмеженому доступі до інформації та чутливості тем. Коли йдеться про воєнні злочини чи окуповані території, Ігор компенсує відсутність фізичного доступу багаторівневою перевіркою фактів, використовуючи OSINT-інструменти, геолокацію та цифрову реконструкцію подій.
Ігор вже зараз демонструє зрілість журналіста, який мислить не окремими текстами, а довгостроковим суспільним ефектом. Для нього перемога у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» — це особисте досягнення та можливість масштабувати вплив своєї роботи: «Це шанс підсвітити мої розслідування, посилити їхню видимість і додати ресурсу робити це далі у професії».
Ігор Ющенко
Колишній журналіст-розслідувач «Суспільного Мовлення»
Моє завдання та місія — не просто висвітлити, а зробити так, аби після матеріалів щось змінилося.
Для Ігоря журналістика — це насамперед про наслідки та історії, після яких запускається суспільна дискусія, з’являється реакція інституцій, проблема перестає бути невидимою: «Я працюю з гострими, складними, суперечливими темами, і моє завдання зробити так, щоб після публікацій у суспільстві відбувались зміни».
Навчаючись на правовій журналістиці, Ігор паралельно будував кар’єру в розслідувальній сфері, де швидко перейшов від базових редакційних завдань до роботи з великими темами. У відділі розслідувань «Суспільного» він відповідає за повний цикл створення матеріалів: від пошуку теми до фінального продукту.
Він працює з відкритими даними й цифровими слідами, аналізує документи, проводить інтерв’ю, готує запити до державних органів, верифікує свідчення та вибудовує доказову базу. Особлива складність його роботи полягає в обмеженому доступі до інформації та чутливості тем. Коли йдеться про воєнні злочини чи окуповані території, Ігор компенсує відсутність фізичного доступу багаторівневою перевіркою фактів, використовуючи OSINT-інструменти, геолокацію та цифрову реконструкцію подій.
Ігор вже зараз демонструє зрілість журналіста, який мислить не окремими текстами, а довгостроковим суспільним ефектом. Для нього перемога у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» — це особисте досягнення та можливість масштабувати вплив своєї роботи: «Це шанс підсвітити мої розслідування, посилити їхню видимість і додати ресурсу робити це далі у професії».
Ігор Ющенко
Колишній журналіст-розслідувач «Суспільного Мовлення»
Моє завдання та місія — не просто висвітлити, а зробити так, аби після матеріалів щось змінилося.
Для Ігоря журналістика — це насамперед про наслідки та історії, після яких запускається суспільна дискусія, з’являється реакція інституцій, проблема перестає бути невидимою: «Я працюю з гострими, складними, суперечливими темами, і моє завдання зробити так, щоб після публікацій у суспільстві відбувались зміни».
Навчаючись на правовій журналістиці, Ігор паралельно будував кар’єру в розслідувальній сфері, де швидко перейшов від базових редакційних завдань до роботи з великими темами. У відділі розслідувань «Суспільного» він відповідає за повний цикл створення матеріалів: від пошуку теми до фінального продукту.
Він працює з відкритими даними й цифровими слідами, аналізує документи, проводить інтерв’ю, готує запити до державних органів, верифікує свідчення та вибудовує доказову базу. Особлива складність його роботи полягає в обмеженому доступі до інформації та чутливості тем. Коли йдеться про воєнні злочини чи окуповані території, Ігор компенсує відсутність фізичного доступу багаторівневою перевіркою фактів, використовуючи OSINT-інструменти, геолокацію та цифрову реконструкцію подій.
Ігор вже зараз демонструє зрілість журналіста, який мислить не окремими текстами, а довгостроковим суспільним ефектом. Для нього перемога у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» — це особисте досягнення та можливість масштабувати вплив своєї роботи: «Це шанс підсвітити мої розслідування, посилити їхню видимість і додати ресурсу робити це далі у професії».
Тетяна Новицька
Головна редакторка і авторка медіа про класичну музику The Claquers
Відкривати українську музику Україні й світові, перетворюючи знання на живу культурну розмову.
Тетяна Новицька працює у сфері, яка часто лишається поза масовою увагою, але формує культурний фундамент країни. Для неї класична музика — це про живу розмову, яка здатна пояснювати суспільство, фіксувати його зміни й повертати голос тим, кого довго не чули. Саме з цією ідеєю вона очолює The Claquers — єдине в Україні регулярне двомовне медіа про класичну музику.
Шлях Тетяни в професію був послідовним і глибоким: бакалаврат, магістратура й нині аспірантура в Національній музичній академії України. Вона — музикознавиця, авторка наукових і музично-критичних текстів, лекторка, модераторка концертів, учасниця міжнародних конференцій і творчих проєктів. Писати для The Claquers почала ще у 2022 році, а вже за два роки стала головною редакторкою медіа. Вона переконана, що попри нішевість сфери, саме зараз українська музична спільнота потребує якісної аналітики, фахової критики й простору для проговорення своїх викликів.
«Ми працюємо над тим, щоб відкривати українську музику і життя музичної спільноти Україні і світові, а музична критика поставала як відповідальна аналітична практика, яка є частиною екосистеми, а не коментарем до неї», — говорить Тетяна.
Як головна редакторка, вона формує контентну стратегію медіа, працює з авторами, редагує тексти, координує переклади, відповідає за верстку й розвиток нових форматів. Під її керівництвом The Claquers стабільно випускає матеріали та системно розширює межі розмови про музику. Саме з її ініціативи з’явилися рубрики «Фольклор» і «Тематичні добірки класичної музики», які дозволили поєднати академічне музикознавство з ширшим культурним контекстом.
Її професійна робота вже отримала вагоме визнання: у 2025 році Тетяна стала переможницею Національного рейтингу «Укрінформу» — «Інфобум — Класична музика 2025» у номінації «Найкраща музична критикиня року», а разом із командою вона представляла The Claquers на міжнародній конференції в Сорбонні, присвяченій рецепції української музики у світі.
Для Тетяни участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» — це можливість посилити видимість власної роботи та всього середовища, яке вона представляє. Її діяльність доводить, що культурна журналістика може бути не менш впливовою, ніж політична чи соціальна, коли вона працює на осмислення спільного досвіду.
Тетяна Новицька
Головна редакторка і авторка медіа про класичну музику The Claquers
Відкривати українську музику Україні й світові, перетворюючи знання на живу культурну розмову.
Тетяна Новицька працює у сфері, яка часто лишається поза масовою увагою, але формує культурний фундамент країни. Для неї класична музика — це про живу розмову, яка здатна пояснювати суспільство, фіксувати його зміни й повертати голос тим, кого довго не чули. Саме з цією ідеєю вона очолює The Claquers — єдине в Україні регулярне двомовне медіа про класичну музику.
Шлях Тетяни в професію був послідовним і глибоким: бакалаврат, магістратура й нині аспірантура в Національній музичній академії України. Вона — музикознавиця, авторка наукових і музично-критичних текстів, лекторка, модераторка концертів, учасниця міжнародних конференцій і творчих проєктів. Писати для The Claquers почала ще у 2022 році, а вже за два роки стала головною редакторкою медіа. Вона переконана, що попри нішевість сфери, саме зараз українська музична спільнота потребує якісної аналітики, фахової критики й простору для проговорення своїх викликів.
«Ми працюємо над тим, щоб відкривати українську музику і життя музичної спільноти Україні і світові, а музична критика поставала як відповідальна аналітична практика, яка є частиною екосистеми, а не коментарем до неї», — говорить Тетяна.
Як головна редакторка, вона формує контентну стратегію медіа, працює з авторами, редагує тексти, координує переклади, відповідає за верстку й розвиток нових форматів. Під її керівництвом The Claquers стабільно випускає матеріали та системно розширює межі розмови про музику. Саме з її ініціативи з’явилися рубрики «Фольклор» і «Тематичні добірки класичної музики», які дозволили поєднати академічне музикознавство з ширшим культурним контекстом.
Її професійна робота вже отримала вагоме визнання: у 2025 році Тетяна стала переможницею Національного рейтингу «Укрінформу» — «Інфобум — Класична музика 2025» у номінації «Найкраща музична критикиня року», а разом із командою вона представляла The Claquers на міжнародній конференції в Сорбонні, присвяченій рецепції української музики у світі.
Для Тетяни участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» — це можливість посилити видимість власної роботи та всього середовища, яке вона представляє. Її діяльність доводить, що культурна журналістика може бути не менш впливовою, ніж політична чи соціальна, коли вона працює на осмислення спільного досвіду.
Тетяна Новицька
Головна редакторка і авторка медіа про класичну музику The Claquers
Відкривати українську музику Україні й світові, перетворюючи знання на живу культурну розмову.
Тетяна Новицька працює у сфері, яка часто лишається поза масовою увагою, але формує культурний фундамент країни. Для неї класична музика — це про живу розмову, яка здатна пояснювати суспільство, фіксувати його зміни й повертати голос тим, кого довго не чули. Саме з цією ідеєю вона очолює The Claquers — єдине в Україні регулярне двомовне медіа про класичну музику.
Шлях Тетяни в професію був послідовним і глибоким: бакалаврат, магістратура й нині аспірантура в Національній музичній академії України. Вона — музикознавиця, авторка наукових і музично-критичних текстів, лекторка, модераторка концертів, учасниця міжнародних конференцій і творчих проєктів. Писати для The Claquers почала ще у 2022 році, а вже за два роки стала головною редакторкою медіа. Вона переконана, що попри нішевість сфери, саме зараз українська музична спільнота потребує якісної аналітики, фахової критики й простору для проговорення своїх викликів.
«Ми працюємо над тим, щоб відкривати українську музику і життя музичної спільноти Україні і світові, а музична критика поставала як відповідальна аналітична практика, яка є частиною екосистеми, а не коментарем до неї», — говорить Тетяна.
Як головна редакторка, вона формує контентну стратегію медіа, працює з авторами, редагує тексти, координує переклади, відповідає за верстку й розвиток нових форматів. Під її керівництвом The Claquers стабільно випускає матеріали та системно розширює межі розмови про музику. Саме з її ініціативи з’явилися рубрики «Фольклор» і «Тематичні добірки класичної музики», які дозволили поєднати академічне музикознавство з ширшим культурним контекстом.
Її професійна робота вже отримала вагоме визнання: у 2025 році Тетяна стала переможницею Національного рейтингу «Укрінформу» — «Інфобум — Класична музика 2025» у номінації «Найкраща музична критикиня року», а разом із командою вона представляла The Claquers на міжнародній конференції в Сорбонні, присвяченій рецепції української музики у світі.
Для Тетяни участь у Конкурсі «25 до 25: Молоді та зухвалі» — це можливість посилити видимість власної роботи та всього середовища, яке вона представляє. Її діяльність доводить, що культурна журналістика може бути не менш впливовою, ніж політична чи соціальна, коли вона працює на осмислення спільного досвіду.
Організатори
Партнери
